Одеса стукає в двері ЮНЕСКО, але робить це дуже тихо, ненав’язливо, ніби розраховуючи, що господарів в цей час все одно немає вдома, і потім можна буде сказати – ми стукали, але ніхто не відкрив, пише odessa-future.com.ua. І навіть закрадається сумнів: а чи є бажання, щоб двері відкрили?
Пасажир з Одеси
Видатні міста різних країн прагнуть потрапити в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це дозволяє ефективніше зберігати культурні реліквії, дає фінансову підтримку для їх реставрації, інвестиції в розвиток туризму, популяризує місто в якості туристичного центру. Та й просто дуже престижно.Вже близько 20 років Одеса начебто заявляє про свої претензії на місце в цьому списку. Ще в кінці 1990-х міська та обласна влада почали проявляти інтерес до ЮНЕСКО. З 2001 року зайнялися підготовкою необхідних документів. Процес довгий і просувався повільно. У 2009 році після інспекцій юнесковських експертів Одесу нарешті записали до попереднього списку. Не забарився вал оптимістичних заяв чиновників – «ми вже на фінішній прямій»,«ЮНЕСКО охоронятиме Одесу»,«скоро можемо потрапити в список ЮНЕСКО». Але … далі поїзд ЮНЕСКО знову пішов без пасажира з Одеси.
Втрата автентичності
Багато що залежить від якості складання номінаційного досьє, де показуються особливості пропонованого об’єкту. Підготовку нового досьє завершили в 2018 році. Потім потрібно пройти інстанції в особі Міністерства культури і Міністерства закордонних справ. Тільки після цього досьє може потрапити в паризьку штаб-квартиру ЮНЕСКО. З’ясувалося, що потрібні доопрацювання і знову процес завис.
Та й сам об’єкт зменшився. Якщо спочатку йшлося про історичний центр міста, то пізніше міська влада звузила його до території, де стартувала забудова міста – з межами на вулицях Преображенська, Грецька, Польський узвіз, Приморська.
Взагалі, якщо вдуматися, то після руйнувань останніх десятиліть пред’явити в ЮНЕСКО вже майже нічого. Культурні критерії суворі: шедевральність, унікальність, справжність… Центр Одеси цікавий, як вражаючий приклад містобудування від порту. Але при всій своїй існуючій привабливості Стара Одеса знаходиться в жалюгідному стані.
Самобутність міста, особливості його планування старанно знищувалися десятиліттями занедбаності, висотними новобудовами, які не вписуються в традиційне історичне середовище. Забудовники нерідко діяли за принципом героя відомого фільму: «час – гроші, коли бачиш гроші – не втрачай часу». При цьому губилася автентичність, характерність, індивідуальність… Як співається з іншого приводу у відомій пісні, «між Брайтон Біч і Дерибасівській різниці, звичайно, ніякої».
Втратила свій історичний вигляд і стала прикладом варварства в містобудуванні Грецька площа. Втратила свою гармонійність завдяки чужорідним архітектурним вкрапленням Дерибасівська. Інтенсивно перебудовано мальовниче історичне середовище на Французькому бульварі. Головна перлина Одеси – Оперний театр – чудовий, але, на жаль, не дуже унікальний. Проект австрійських зодчих Ф. Фельнера і Г. Гельмера вельми схожий на Дрезденську оперу і меншою мірою на Бургтеатр у Відні. А архітектурний дух класичних одеських двориків взагалі зазвичай малозрозумілий іноземцям.
Архітектура Одеси порівняно мало постраждала під час Другої світової, окупації. А сьогодні багато історичних будівель вже втрачено або перебувають в жахливому стані. Така ось іронія міської долі. Проходить і реставрація ряду будинків, але її масштаби залишають бажати багато кращого.
Не тільки література
Світовий досвід дає багато цікавих прикладів ретельного збереження історичної міської забудови. Так, складно жити в музеї під відкритим небом. Але у багатьох міст світу це якось виходить. І не тільки в зарубіжжі. Історичний центр Львова теж входить в список ЮНЕСКО.
Чи приймуть Одесу? Культурна політика «браконьєрства» оптимізму явно не додає.
Та й чи потрібно одеській владі та державі це ЮНЕСКО? Адже це не тільки права, а й великі зобов’язання. Будівлі потрібно утримувати відповідно до їх зображень на старих фотографіях. Це копітка діяльність, яка вимагає значного фінансування, уваги, тривалої паперової роботи. А питання забудови необхідно буде планувати з урахуванням думки експертів ЮНЕСКО про збереження історичного середовища.
Зрозуміло, проблематика тут далеко не тільки місцевого рівня. Але і держава явно не демонструє бажання, готовність серйозно займатися збереженням пам’яток культури.
Приємно, що в 2019 році ЮНЕСКО приєднав Одесу до мережі творчих міст в якості міста літератури. Але цього замало. Місту, відомому далеко за межами України, соромно не мати свого «архітектурного представництва» в ЮНЕСКО.
Фото: Planet of hotels
