Перший трамвай на вулицях Одеси з’явився понад сто років тому. Одесити чекали на нього, цей новий зручний вид транспорту, і 24 вересня 1910 року змогли побачити перший такий вагон. Він рухався з депо на бульварі імені генерала Лідерса і прямував до Олександрівського парку, нині парк імені Т.Г.Шевченка. Минувши його, вагончик пройшов до Сабанського провулку, далі на Канатну, Грецьку і зрештою потрапив на кінцеву зупинку на Грецькій площі. Маршрут цей, не мудруючи довго, назвали 1-м. Більше на odessa-future.com.ua.
1-й не був першим
Це був перший електричний маршрут, що проходив центром міста, але не перший у районі Одеси. Вже три роки така лінія працювала між Даче Ковалевського та Люстдорфом, німецьким селищем, назва якого сьогодні звучить як Чорноморка. Коли це містечко тільки починало будуватися, дістатися до нього було непростим ділом. Фонтанською дорогою на той час ходив паровозик з вагончиком, на маршруті якого були зупинки, іменовані станціями. До наших днів ці назви залишилися і звучать як і раніше: перша станція Фонтану, друга і т.д., аж до 16-ї. Ось до неї і було потрібно спочатку дістатися. Далі пасажири пересідали на конку, виїжджали до Дачі Ковалевського, і лише потім, вже в кінному екіпажі, отримували можливість потрапити до Люстдорфа. «Париж? Та знаю, це за Люстдорфом» говорили одесити не без гумору!
З початком нового, 20-го століття місто стало стрімко розбудовуватися, у тому числі й у бік Люстдорфа. І наявність комфортного транспорту стала нагальною потребою. Насамперед зацікавлені у ньому були самі німецькі колоністи. Вони звернулися до бельгійських акціонерів, які займаються будівництвом кінно-залізних магістралей, з проханням про прокладку рейок і всього необхідного для запуску електричного трамвая. Ця лінія завдовжки 3,5 версти мала з’єднати їхнє селище, на той час вже перейменоване на Ольгіне, з центром міста. Для цих цілей заможні жителі селища виділили 100 тисяч рублів, ділянку землі для будівництва депо та електростанції, землю для безпосередньо самої рейкової колії, а також давали бельгійцям право на експлуатацію трамвайної колії протягом 50 років. Така щедра пропозиція німецьких колоністів говорила про важливість для них втілення в життя цього проєкту.
Вона була ухвалена. Будівництво почалося в 1906-му році, і вже наприкінці літа 1907-го Люстдорфська лінія розпочала свою роботу. Приймальна комісія у складі членів міської думи, газетярів та почесних громадян міста дісталася звичайним шляхом до Дачі Ковалевського, а вже звідти змогла покататися на новеньких трамвайних вагончиках, з комфортом діставшись наприкінці шляху до такого раніше далекого Люстдорфа!
Ось так і доводилося любителям пляжного відпочинку добиратися цих місць з двома пересадками. Пізніше паровичок та конка були електрифіковані, що зменшило кількість пересадок на цьому шляху до однієї.
Комфортна дорога – завжди добре!
Поява комфортного способу проїзду вплинула на німецьке поселення дуже і дуже сприятливо. Ціни на нерухомість негайно зросли. Місце це швидко стало модним курортом, куди прагнули заможні одесити, і не лише вони. В результаті напливу пасажирів, що збільшився, до двох перших трамваїв додався ще один, а з 1909-го року було введено додатково три причіпні вагони, що працювали у літній час.
Після революції трамвайну вузькоколійку люстдорфської лінії перебудували під стандартну, широку, нею до недавнього часу бігав до моря трамвай 27-го маршруту. Зараз цим маршрутом руху немає. Депо, збудоване бельгійцями, було зруйновано під час Другої світової війни. Нагадуванням про перші трамвайчики якийсь час ще був службовий тупичок, але у 1990-х місце це покрили асфальтом.
Чи знаєте ви, як називали на початку ХХ століття тих, кого сьогодні ми знаємо як “вагоновожаті”? Ватман. Так, ось таке слово, яке більш звісно нам в іншому значенні. А бельгійські вагончики? Їх називали “пульмани”! Стародавня будівля Бельгійського акціонерного товариства нині переобладнана під житлову. У ньому і зараз живуть нащадки тих самих ватманів – водіїв перших на одеських вулицях бельгійських пульманів!
