27 липня 1978 року до причалу за 35 кілометрів на північний схід від Одеси причалив газовоз «Булдурі» Латвійського морського пароплавства. З цього почалася історія торговельного порту “Південний” Малому Аджалицькому лимані. Вже з перших днів свого існування “Південний” набув важливого значення найглибоководнішого незамерзущого порту Азово-Чорноморського басейну. Максимальне осідання кораблів досягає тут до вісімнадцяти з половиною метрів, а сумарна довжина 29 причалів дорівнює 5,5 кілометрів. Більше на odessa-future.com.ua.
Як створювався глибоководний порт
Треба сказати, що порт виник тому місці, де у другому тисячолітті до нашої ери вже жили люди. У районі села Воронівка було виявлено давнє поселення часів бронзового віку, а на в’їзді до самого порту – стародавній курган, під 34 шарами поховань якого виявили кам’яну гробницю. Усе це говорило на користь рішення будувати у цій місцевості порт.
Будівництво порту почалося 1973 року. Паралельно з ним зводився Одеський припортовий завод хімічного профілю, будівництво якого інвестував кошти американський бізнесмен А. Хаммер. У лютому 1975 року було забито першу палю під майбутній причал № 3 – перший причал, який називали аміачним.
Задля будівництва порту акваторії лиману було проведено днопоглиблювальні роботи під його причали. Для будівництва нового порту довелося пожертвувати селом Григорівка, яке увійшло до багатьох книг з історії антифашистської війни 1941-1945 років. Саме в районі цього села відбулася десантна операція моряків Чорноморського флоту, яка є однією з найвідоміших у двадцятому столітті. Якийсь час порт називався на честь знесеного села.
Плануючи створення порту, керівництво країни націлювалось на перевезення різного характеру в країни басейнів Чорного та Середземного морів, Латинської Америки, Близького Сходу та інших регіонів. Розташований на північно-західному узбережжі Чорного моря, порт став найперспективнішим у рамках розвитку України як транзитної держави.
Географічне положення порту, гарантія цілорічної безпечної навігації та безперебійні технології вантажних операцій зумовили його високу здатність витримувати конкуренцію серед інших портів нашої країни.
Сучасна перевантажувальна техніка, потужний портовий флот, пов’язані з розвиненою системою залізничних та автомобільних сполучень дозволили надавати вантажо- та судновласникам повний комплекс послуг найвищої якості. Усі вони підтверджені міжнародними сертифікатами.
Перший начальник морського порту
Для багатьох прийнятою аксіомою є те, що будь-яке підприємство є, перш за все колективом фахівців, починаючи від директора і закінчуючи сантехніками, вахтерами і двірниками. У цьому списку, звичайно ж, основну роль відведено керівнику. На ньому лежить весь тягар відповідальності за підприємство. У порту “Південним” такою людиною був Леонід Васильович Вальчук – перший директор морського підприємства. 1975 року його перевели до Чорноморського морського пароплавства на посаду головного інженера дирекції Григорівського порту, хоча останній був ще на стадії будівництва. На свою посаду Вальчук вступив 11 лютого 1975 року.
Через 3 роки, 1978 року, Леоніда Вальчука було призначено начальником морського порту Південний і вже на цій посаді він разом з керівництвом Одеського припортового заводу 27 липня 1978 року зустрів перше судно, газовоз “Булдурі”, яке пришвартувалося до причалу №3.
Під керівництвом Вальчука розпочиналося будівництво перших житлових будинків та гуртожитку для працівників порту та їхніх сімей. До порту надходили буксири, автотранспорт, будівельна техніка, будувалися причали № 5 і № 6. Одночасно з будівництвом порт підвищував вантажообіг та вантажоперероблювання.
За першу п’ятирічку експлуатації в порту було перевантажено 5,7 млн тонн аміаку та 4,3 млн тонн карбаміду.
За заслуги перед морським портом та містом Південний цей фахівець став його Почесним громадянином.
