Про одеський Дюківський сад давно ходить безліч легенд. Це місце зачаровує своєю красою, хай навіть колишньою. Адже стан саду залишає бажати кращого. Тим не менш, він був і залишається одним з улюблених місць відпочинку одеситів, і цікавим місцем для відвідування. І це не дивно, бо кожен квадратний метр саду буквально “дихає” історією. Тому екскурсії туди проводяться доволі часто. І нехай, здебільшого їх проводять не гіди, а звичайні місцеві жителі, – від цього іноді стає цікавіше. Тому що те, що зможуть розповісти люди – жодному гіду не снилося. Більше на odessa-future.com.ua.
Це місце пов’язане з ім’ям знаменитого одеського градоначальника Дюка Рішельє. Звідси, як ви вже здогадалися, сад має саме таку назву. Проте, яке саме ставлення Дюк мав до згаданого саду?
Справа в тому, що ця територія була обрана Рішельє для того, щоб облаштувати тут власну дачу. І це йому вдалось. Кажуть, під час свого одеського правління він навіть там мешкав.
Однак роки йдуть і історичним місцям властиво обростати все новими та новими легендами та таємницями. Так і місце, про яке йтиметься в нашому матеріалі, з посиланням на kekc.news і uc.od.ua, стає об’єктом нових історій.
Напевно, всім людям у світі подобається існування якихось легенд та історій. Серед одеситів їх також цілком достатньо. Одна з них пов’язана з Дюковським садом та його територією. Деякі одесити запевняють, що будинок, де мешкав сам Рішельє, зберігся до нашого часу. Звісно, це неправда. І як би не було прикро, будинка, де буцімто мешкав знаменитий одеський градоначальник, давним-давно немає.
Крім того, варто зазначити, що лише тридцять відсотків від усієї сучасної території Дюківського саду була власністю Рішельє.
Здивовані? Тоді давайте докладніше у всьому розбиратися.
Старовинний парк
Дюківському саду належить звання старовинного одеського парку. Його заснували в далекому 1810-му, відповідно до наказу Рішельє. Метою облаштування цієї території було подальше будівництво резиденції градоначальника.
Але не всі знають, що на самому початку, а саме протягом 1795-1796-х ця місцевість була виділена для військового інженера Франца Деволана, якому так і не вдалося застосувати її.
Раптова зміна планів
У 1814-му, через чотири роки після того, як був заснований сад, Рішельє довелося зовсім виїхати з Одеси. І вже перебуваючи на Батьківщині, він вирішив подарувати власний одеський сад одному з ад’ютантів в особі Івана Стемпковського, який, у свою чергу, в 1826-му передав його у власність міста.
У користуванні градоначальників
Після цього територія саду з усіма будівлями, що існували там, почала використовуватися наступними одеськими градоначальниками як дача.
Так, у 1830-х це місце перебувало в користуванні одеського градоначальника Олексія Левшина, який обіймав цю посаду протягом 1831–1837-х.
Однак час минав, і сад невблаганно почав марніти, його територія ставала все більш занедбаною, і її почали використовувати нераціональним чином.
Паркова реконструкція
Варто також зазначити, що коли завершилася Друга світова війна, Дюківському саду було надано нову назву – він став парком Перемоги.
Реконструювати та відроджувати парк довірили трудовим колективам.
Улюблене місце режисерів
Внаслідок праць одеситів паркова місцевість стала рекреаційною зоною і там навіть періодично знімали фільми.Так, післявоєнна паркова реконструкція припала до смаку відомим режисерам Феліксу Міронеру та Марлену Хуцієву.
У 1950-х на території даного парку вони вирішили зняти безліч сцен легендарного кінофільму про “Весну на Зарічній вулиці”.
Виставкові заходи
Період відродження садової території припав на 1950-ті. Це пояснювалося проведенням масових сільськогосподарських виставок.
Спеціально задля цього на території колишнього саду розпочалося будівництво великої кількості павільйонів.
Розробкою споруд займалися архітектори в особі Топуза, Мусарова, Шарнопольського, Шліфера.
Архітекторами зараз короткий термін було підготовлено всю проектно-кошторисну документацію, яку вони змогли подати керівництву міста. Кожен павільйон містив декоративне оформлення та малі архітектурні форми. Територія була впорядкована та озеленена.
Помилкова думка
Все, що залишилося від згаданих павільйонів, згодом мали щастя спостерігати одесити.
До речі, один з павільйонів, який був виділений для овочівництва, багато хто помилково вважає дачею Рішельє, якій буцімто вдалося зберегтись.
Але це не так. Адже, крім того, що його збудували в 1950-х, він не входив у межі ділянки, що колись належали Дюку.
Вплив парку на вулицю
За допомогою Дюківського парку та численних виставкових заходів, у у 1960-х почали приводити до ладу вулицю Балківську.
Раніше вона була хаотично забудованою за допомогою одноповерхових старих будівель, і уздовж неї протікала річка. Недаремно Балківську колись називали “канавою”.
Архітектором Топузом було висунуто ініціативу про те, щоб вулицю суттєво розширити та розпочати там будівництво сучасних будинків. Завдяки цьому вона змогла стати головною дорожньою артерією Одеси та набути цивілізованого і більш-менш доглянутого вигляду.
Таким чином, не завжди історичний об’єкт наділений усіма тими легендами та таємницями, які так старанно вигадують та передають із покоління в покоління місцеві жителі. Такі небилиці не тільки “збивають з пантелику” численних туристів, але також вносять сумніви в історію міста. Тому що постійне повторення цих помилкових відомостей настільки укорінюється у свідомості людей, що часом вони починають апелювати помилковими даними, навіть при написанні різних нарисів і праць.
Звичайно, важливість і значення одеського Дюківського саду ніхто не применшує, і з його історичною цінністю навіть сперечатися марно. Однак це зовсім не означає (як вважають за краще розповідати та переказувати шанувальники історичних небилиць), що будинок Рішельє зберігся до наших днів, а вся територія паркової зони колись була власністю одного з найвідоміших одеських градоначальників.
