Зараз, звичайно, вже складно уявити, що на місці нинішньої гучної, багатолюдної, з великою кількістю транспорту магістралі колись була досить тиха, неспішна вулиця, де шум створювали хіба що биндюги, що їздили по бруківці. У цієї великої протяжної вулиці з двохсотрічною історією досить проста назва, але складна біографія, яка відбила всі епохальні «стрибки» різних минулих часів, пише odessa-future.com.ua.
По колу: від Канатної до Канатної
Як і у багатьох інших одеських вулиць, у Канатній заплутана історія найменувань. Власне, і починалося-то все з «канатної» назви. Вона виникла тут в 1817 р. і пов’язана з тим, що на вулиці і біля неї розташовувалися великі канатні заводи: Іллі Новікова (його історію продовжує сьогодні «Cтальканат-Силур» на Водопровідній) і Мєшкова. Канати стали в Одесі першим товаром місцевого виробництва, який йшов на експорт. Зупинитися б на цьому імені вулиці. Але ні!
У 1909 р. з’явилася нова назва – вулиця Полтавської перемоги. Так, на честь 200-річчя битви. Але проіснував цей «логін» зовсім недовго. У 1920 р. це вже вулиця Якова Свердлова – глави Всеросійського центрального виконкому, який помер в 1919 р. Під час німецько-румунської окупації вулиця знову Канатна. Після звільнення міста знову Свердлова. Багато хто пам’ятає на ній пам’ятник більшовицькому вождю. А з 1994 р. знову стала Канатною. Такий ось біг по колу довжиною майже в кілька століть.
Спасибі порту
Розташування вулиці біля Карантинної гавані сприяло її швидкої забудові. Сюди піднімалися з гавані по яру вози, запряжені кіньми, які прямували до тодішньої фортеці. На Канатній будувалися склади, підприємства, житлові будинки, розцвітали сади. Краєзнавець Олег Губар, який вивчав це питання, зазначає, що на вулиці в 19–на початку 20 ст. знаходилися представництва фірм різної спрямованості, пароплавство, страхове товариство, невеликі підприємства з виробництва паперу, харчових барвників, пральня, биндюжники, друкарня Карлика, ресторан Рачковської, аптека Файнштейна, магазини (в тому числі і Григорія Маразлі), хлібний склад Ієроніма Собанського (так, сусідній провулок зобов’язаний йому своїм ім’ям, тільки в назві чомусь друга буква «а»), пекарні, лавки, майстерні та ін. В 20 ст. працювали перші міські салони автофірм «Форд» і «Мерседес».
Серед житлових будинків можна відзначити будинки відомих городян: полковника Івана Стемпковського, особистого ад’ютанта Рішельє, будинок дружини британського консула Єлизавети Ямс, будинок Івана Бларамберга – чиновника у новоросійського генерала-губернатора Михайла Воронцова, будинок декабриста Сергія Волконського, прибутковий будинок Урусова, будинки польських постачальників сільськогосподарських продуктів, які експортувались через порт і ін. У Йосипа де Рибаса була ділянка землі на території в межах Канатної, Карантинного спуску і обриву над морською стихією.
Вціліла старина
До сьогоднішніх днів на Канатній збереглися «справи давно минулих днів, перекази давнини глибокої»: старовинні будівлі з цікавою архітектурою. Наприклад, прибуткові будинки Леонарді, Короне, Ліванського, комплекс Павловських будинків.
Особливо потрібно виділити Собанські казарми, побудовані на замовлення магната Собанського архітектором Г. Торічеллі в 1827 р. Вражаюча будівля в стилі класицизму довжиною понад 140 метрів. Спочатку вона служила зерновим складом. У 1831 р. за фінансову підтримку польського повстання влада конфіскувала у Собанського його майно. А будівлю перебудували для використання в якості казарм. Знаходилися тут і юнкерське, і морське училища, кадетський корпус, Політехнічний інститут. Однак історично збереглося за «казармами» і ім’я їх первісного власника.
До Жовтня 1917 р. Канатна вулиця була досить елітарна, аристократична. Та й весь навколишній район розглядався в якості тихого елітного місця, недалеко від моря.
