У першій третині 19-го століття та на початку другої в Одесі отримало своє вдосконалення дорожнє покриття вулиць. Проводились роботи з розвитку порту та його споруд. Ці процеси відбувалися завдяки міському керівництву, з одного боку, та розвитку промисловості, з іншого. Більше на odessa-future.com.ua.
Як і чим мостили вулиці
Особливе місце у ті роки було приділено покриттю доріг різного призначення.
До 1823 року проїжджої частини практично не було і лише на двох ділянках доріг, Ланжеронівському та Херсонському узвозах бруківка була покладена дрібним камінням.
Площа покриття становила лише 1800 кв.сажень, тобто трохи більше за вісім тисяч квадратних метрів. Проте вже з 1823 по 1825 роки у місті стало можливим влаштувати, як тоді казали, шосе на вулицях Рішельєвській, Дерибасівській, Херсонській та на деяких ділянках вулиць Катерининської, Грецької та Театральній площі. Також було покладено провулок, що веде до Сабанеєвого мосту. До 1832 року площа покриття на кшталт шосе досягла 25 тис. кв.саж., тобто збільшилася майже у 15 разів.
На жаль, дорожнє покриття було схильне до впливу води, для якої не було обладнані стоки, тому на початку 1830 років ділянки покриття, що склали 5 834 кв. сажнів, було замінено.
У 1833 році твердим покриттям були охоплені вулиці, що ведуть до Старобазарної площі та біля неї. Добре покриття отримали також дороги, що вели до Митниці та Карантину.
Як показав хід одеських подій, укладання мостових плитним каменем, який приводили з-за кордону, залежало від того, наскільки багатим був урожай зерна. У 1834 році Одеса добре це відчула. Неврожайний рік спричинив значне скорочення експорту хліба. Річ у тому, що кораблі везли до Європи хліб, а назад поверталися із вантажем каменю. Ганяти порожні судна за каменем було справою нерентабельною. У 1834 році залишками каменю від минулих років вимостили лише 594 кв. сажень вулиці Рішельєвської.
Турботи про розвиток порту
Джерело фото
Керівництво Одеси першої третини 19 століття намагалося все продумувати до найменших подробиць. У 1833 році на морському узбережжі була побудована нова пристань, призначена спеціально для вивантаження каменю.
Істотна модернізація торкнулася Карантинного молу, особливо в тих місцях, які були пошкоджені стихіями.
Загалом, на удосконаленні порту та його інфраструктури міська влада сконцентрувала основні зусилля. Це було не дивно, адже порт тоді був чи не єдиним годувальником міста. На добробут гаваней Державною Скарбницею було відпущено понад півтора мільйона рублів. Близько 260 тисяч рублів на ці роботи було виділено з міського бюджету. Все це дозволило, наприклад, створити набережну між Карантинною та Практичною гаванями.
Піклуючись про під’їзні шляхи до порту, місто зайнялося створенням зручного спуску, покликаного з’єднати центр міста з Пересипом і далі з портовими спорудами. Цьому узвозу вирішено було назвати Наришкінський, тобто на честь сім’ї, яка упродовж десятків років визначала громадську погоду у місті, як, втім, зробила великий внесок у його розвиток.
Одеса поступово набувала рис справжнього європейського міста. Цьому також сприяли зростання населення та дуже важлива вимога міського керівництва: утримувати вулиці та тротуари навпроти будинків у чистоті.
