Може здатися, що ідеальним періодом для страшних історій є час напередодні Хеллоуїна, однак, хороша страшилка завжди буде доречною у будь-який атмосферний вечір.
Страшні та моторошні історії люди почали розповідати ще з незапам’ятних часів. Адреналіновий страх, коли людина застигає в очікуванні небезпеки, але все ще слухає і слухає від інтересу до невимовного та незвіданого — це якийсь особливий вид задоволення. Далі на odessa-future.
У світі повно таких творів, від яких у серці збирається кому тривоги. Згадати історії про Джека Різника з британського Уайтчепелу, згадати тиради японських історій на кшталт Кутісаке-онна, також латиноамериканську Плакальницу — Йорону, а скільки можна знайти в нетрях Інтернету оповідань про паранормальні речі й інопланетні цивілізації, представники яких відвідують (і крадуть) людей! Є цілі цифрові бібліотеки з відео- і фотоматеріалами, на яких насилу можна розгледіти бліді силуети загублених душ і спотворені форми монстрів на кшталт Вендиго, Бігфуту та Рейка…
А чим у цьому плані може похвалитися Перлина Чорного моря, яка в першу чергу славиться світської естетикою, різноманітною архітектурою та романтикою вечірніх променадів на Приморському бульварі? Невже в Одесі ніколи не було нічого… подібного?
Зараз ми глянемо на паранормальну сторону прекрасного південного міста. І це те, про що зазвичай не розповідають під час красивих туристичних прогулянок від Оперного до Воронцовського палацу.
Паранормальна природа підземних лабіринтів
Одеські катакомби — це тема для багатотомного роману про жахи, що коїлися у непроглядній чорноті міріад лабіринтів під містом. Взагалі, катакомби спочатку з’явилися через інтенсивне будівництво Одеси на самому початку її існування. Це результат роботи каменеломів, які після розвалу Запорізької Січі стали шукати собі новий притулок і вирушили на південь.
Після того, як попит на роботу каменеломів впав, катакомби почали пустувати. Такий стан справ був вигідним для злочинців, які ховалися від правоохоронців у похмурих лабіринтах. Тримали також в катакомбах жертв торгівлі людьми: зовсім малих дівчаток і молодих дівчат, яких потім продавали, як речі, всіляким садистам і експлуататорам.
За часів Другої світової в мороці катакомб жили і партизани, і солдати. Життя це було болісним, і багато людей від стресу згодом втрачали розум. Гуляючи катакомбами (з супровідниками, певна річ!), можна наштовхнутися на видовбані місця відпочинку, на віддалені подібності столів та інші «меблі» з ракушняка.
Все це — реальні жахи. Задокументовані, перевірені. Природно, краще б вони були просто страшною легендою. Отже, до слова, про легенди…
Не дивно, що одесити й одеситки «поселили» в катакомби всяких чортів і волохатих карликів, які харчуються щурами і летючими мишами. Такі місця — злачні, сирі та холодні, без єдиного проблиску світла — завжди вписувались у ряди обителей темних сил. Нарівні з цим, є і байки про привидів солдатів, що стоять біля входів в катакомби або ж розгулюють міріадами їхніх лабіринтів. І голоси їхні скорботною луною гуляють похмурими тунелями…
Є також легенда про те, що десь у катакомбах є провал в інший світ. Така собі непомітна брама у паралельний всесвіт, яку неможливо побачити через те, що вона існує за законами незрозумілої нам і, ймовірно, ворожої фізики. Ця легенда є свого роду поясненням (нехай і не фактичним) тому, з якої причини у темряві катакомб так часто зникають люди…
Золотий кораблик, захований у темряві
Ще одна легенда, пов’язана з вищезгаданої локацією. Відповідно до історії, жив в Одесі капітан корабля, який якимось чином отримав модельку Титаніка з чистого золота. Блискуча річ, звичайно ж, була йому дорога, і він не знав, куди б її приткнути так, щоб гарантовано ніхто не простягнув свої руки до такого добра. За однією з версій, одесит отримав цей дорогоцінний артефакт за те, що безпосередньо брав участь у порятунку людей з Титаніка.
Як би там не було, а капітан вирішив свій скарб заховати в катакомбах перед тим, як йти на війну. Що правда, цей від’їзд з рідного міста став для нього останнім — він не повернувся. А кораблик із золота так і залишився, і його досі шукають.
Історія про Людину-свиню у плащі
Ця страшна історія гуляла в Одесі за часів Перебудови, орієнтовно у вісімдесятих роках. Цим виродком лякали дітей, щоб вони не затримувалися допізна на вулиці з друзями. Природно, ніхто зі свідомих людей не бажав потрапити в руки монстру, який не шкодує нічого і нікого…
Орудувало це страховисько на околиці міста, ближче до Лузанівки, часом його «помічали» на Пересипу. Взагалі, ця істота жила у селищі Більшовик, але набіги здійснювала саме в Одесі.
Описували цього монстра як величезну людину: він був високий і широкий, завжди носив довгий плащ і капелюх… І, як вже ясно, замість обличчя у нього була товста свиняча морда. Істота ця промишляла всякими звірствами, але найстрашнішим було те, що вона любила їсти людей, а воліло, звичайно ж, «м’яса» молодшого віку. Зустріч з цією потворою була болісним смертним вироком для людини, якій не пощастило опинитися не в тому місці та не в той час.
Здавалося б, це чергова пугалка для школярів і школярок. Зручна історія, щоб діти приходили додому вчасно та не нервували батьків тривалими вилазками без грама інформації, де і з ким гуляють дорогоцінні маленькі члени родини. І все ж, є факт, який лякає ще більше, ніж явно вигадана істота.
В ті часи, наскільки відомо, в Одесі був серійний вбивця. Садист відібрав безліч життів у рідкій темряві ночі, тож сутінки були і правда не кращим часом для прогулянок або походів кудись по справах. Цілком ймовірно, що образ Людини-свині заснований на особистості маніяка.
Парк на місці старого кладовища
Преображенський парк є далеко не найкрасивішим у Перлині Чорного моря. Насправді, історія цього місця почалася ще до того, як почалася, власне, Одеса.
Раніше тут були три зони для поховань: місце вічного спокою для євреїв, окремо спочивали християни й окремо мусульмани. Також на цьому місці знайшли своє вічне пристановище люди, які значно вплинули на розвиток південноукраїнської Перлини: графиня Потоцька, брат Пушкіна офіцер Лев, брат засновника міста Фелікс де Рібас, пан Андрієвський, який створив грязелікарню на Куяльницькому лимані та інші великі люди.
У 1933 році у членів Президії місцевої ради з’явилася ідея, надійна, як швейцарський годинник: на місці кладовищ побудувати парк. Кладовище на той момент вже було не в кращій формі через грабежі комуністів, та й за ним ніхто не доглядав. Потім цей парк «зачистила» війна. Після всього цього на цьому страшному місці, що було просякнуте кров’ю і стражданнями, зверху «бахнули» парк розваг з гойдалками і всякими принадами, які люблять як діти, так і дорослі.
Нині парк вже має статус меморіального … І на його території до сих пір знаходять останки. У повітрі витають потойбічні вібрації, а деякі свідки говорять про привидів тих, кого потривожили численні трансформації цього місця, яке з міста смерті перетворювалося на царство веселощів і навпаки.
