Середина 19 століття. Російська імперія зазнала важкої поразки в Кримській війні, втративши право утримувати військовий флот у Чорному морі. Однією з причин такої військово-політичної невдачі була відсутність безперебійного постачання боєприпасів та зброї до районів, які вели оборонні бої проти англо-французьких інтервентів. Крім того, не було жодної гарантії, що французи та британці, яких цілком могла потримати Туреччина, не почнуть чергової морської навали. Більше на odessa-future.com.ua.
Для чого була потрібна дорога на півдні імперії
Роблячи висновки з колишніх поразок, і намагаючись зіграти на випередження, керівництво імперії пішло на ряд важливих економічних та соціальних, однією з яких стало створення залізниці на півдні імперії. Перші її гілки мали поєднати з різними населеними пунктами Одесу. Наше місто на той момент показало, на що здатні його захисники. Важливим моментом було й те, що залізниця суттєво могла б полегшити доставлення вантажів, продовольства та військ на випадок воєнних конфліктів. Як показав подальший хід історії, Одеська залізниця багаторазово рятувала армію під час Балканської війни 1877-1878 років, Першої та Другої світових воєн.
Хоча поява Одеської залізниці датується 1865 роком, про її появу одеські громадські діячі замислилися ще в 1862 році. Отримавши підтримку генерал-губернатора Павла Коцеба, оформилися у товариство Київсько-Одеською залізницею (КОЗ). Їхньою метою було створення акціонерної компанії з будівництва дороги Одеса – Київ з гілкою у бік Дністра біля села Паркани. До робіт пропонувалося залучити нижні чини армії.
Від імені всіх зацікавлених осіб прохання на ім’я імператора подав генерал Коцебу. Воно було прийнято до розгляду і вже на початку 1863 отримало позитивну відповідь. Виконання робіт доручалося барону К.К. Унгерну-Штернбергу, а нагляд мав здійснювати генерал-губернатор.
21 березня 1863 року було затверджено статут товариства КОЗ, який отримав концесію для будівництва дороги та її експлуатацію протягом 85 років. Також схвалив запропонований проєкт будівництва, основними виконавцями якого стали солдати імператорської армії. Було створено 4 будівельні роти чисельністю 550 осіб кожна. Тут і Коцебу, і влада дотримувались принципу економії. Адже наймані робітники коштували набагато дорожче.
На будівництві дороги також працювали солдати та матроси зі штрафних рот, арештанти цивільного відомста, яким належало залишити губернії центру імперії. Працівників підіймали о четвертій ранку і ті працювали до темряви.
Перший потяг: початок здійснено
Підсумком роботи стали 52 кілометри шляху, які були прокладені в дуже стислий термін. Будівництво розпочалося у травні 1865 року, а вже у листопаді того ж року барон Унгерн запросив почесних гостей на пробну поїздку. Хоча досвідчені інженери знали, що ділянку дороги, яку слід випробувати, зроблено поспіхом, вони поділили радість керівництва проєкту.
А через місяць після описаної події “Одеські відомості” писали про те, що 3 грудня відбулося довгоочікуване відкриття повідомлення між Одесою та Балтою. Дві сотні запрошених осіб, які розташувалися в особливому складі, вирушили о 9-й годині ранку в дорогу від портової церкви Св. Миколи Чудотворця. На кінцевій зупинці, станції Товарна, поїзд зупинився, пасажири вийшли, щоб бути присутнім на урочистому молебні та водосвяті.
Не менш гідну зустріч одеська публіка організувала тому ж поїзду, який повернувся до Одеси. На урочисту церемонію, що відбулася в районі станції Товарна, зібралося багато народу.
Попри цей старт, офіційне приймання технічного стану дороги відбулося лише 1867 року. Далися взнаки швидкість будівництва і несумлінність підрядників. 25 серпня було підписано відповідний акт, у якому було дано докладну характеристику дороги та її перших 15 станцій.
