Промислове виробництво виробів з борошна почалося в Одесі в 1899 році наприкінці 19-го століття. На Пересипу, в затишному куточку за залізничним насипом було збудовано хлібозавод під першим номером. Через три десятки років до нього приєднався завод № 2. Історія цього підприємства викладено у спеціальному матеріалі. У 1960-х роках на Слобідці з’явився хлібозавод №3.

До кінця 1970-х років три заводи цілком справлялися із запитами населення. А їм на допомогу була кондитерська фабрика імені Рози Люксембург, де випікали торти: “Аркадія”, “Казка” та інші. Більше на odessa-future.com.ua.

Завод нового формату

Однак значне збільшення кількості заводів та фабрик і, як наслідок, населення міста призвели до облаштування нових житлових масивів, зелених зон. До цього списку потрапляє стратегічне підприємство – хлібозавод № 4, збудований за проєктом київського інституту “Гіпропрод”.

Про ці напружені дні згадував ветеран-хлібопекар Михайло Блехман. За його словами, вже в останні дні перед пуском заводу робота тривала цілодобово. Будівництво заводу було під контролем на найвищому рівні. А безпосередній контроль проводив перший секретар Обласного комітету КПРС Козир (На той час людина, яка обіймала цю посаду, була неформальним губернатором регіону).

На тому місці, де колись була пустка, виріс сучасний виробничий комплекс. Його директор поставив роботу за принципом: “Мій завод – мій дім”.

31 грудня 1971 року було відкрито нову сторінку історія одеських хлібопекарів. У новорічну ніч четвертий завод на Генерала Петрова дав першу продукцію городянам, а рецепти бубликів і білого обіднього хліба, які відразу ж полюбили одесити, придумав перший директор підприємства Елікс Григорович Касьянов.

Через роки ветерани заводу розповідали, що коли запустили лінію, з’ясувалося, що нема кому стояти на укладанні. Тоді один зі слюсарів, який жив неподалік заводу, побіг за дружиною. Так само зробили й інші працівники. У результаті перший хліб нового заводу приймали не професіонали, а дружини слюсарів та майстрів.

З боку міста заводу завжди приділялася належна увага і вже 1984 року на ньому відбулися перші зміни. Там було введено в експлуатацію нові бродильні місткості, а тістомісильні машини – поміщені на естакаду.

У 1986 р. було модернізовано виробництво бубликів і відбувся перехід безопарний спосіб приготування тіста; 1988-го – запроваджено нову лінію з випічки «Дарницького» продуктивністю 36 тонн на добу.

Ці та подальші оновлення стали можливими завдяки невтомній роботі першого директора заводу Е.Г. Касьянова. Вже в період незалежної України на підставі заводу було створено ВАТ “Одеський коровай”.

Елікс Касьянов: три десятиліття біля керма хлібного господарства № 4

Елікс Григорович командував заводом майже 30 років, а свою діяльність почав з того, що рішуче переглянув початковий проєкт. Розуміючи, що запропонований архітекторами проєкт – вчорашній день, він переконав побудувати хлібозавод за проєкт, який відповідав сучасним вимогам.

Невдовзі продукція одеського хлібозаводу N 4 отримала визнання у земляків, а й поза міста. Не раз бублики, батони та інша продукція визнавалися однією з найкращих у Союзі РСР. Почавши з випуску всього двох сортів хліба, у вісімдесятих роках підприємство Касьянова вийшло на виробництво близько сорока видів хлібобулочних виробів.

Елікс Григорович мав чудову здатність перевіряти якість продукції – він прикладав свіжий батон до щоки. Він став творцем багатьох хлібобулочних виробів, які попадали на одеський стіл. У цьому числі по праву увійшов “обідній” хліб, найпопулярніший у нашому місті. Е. Касьянов виявив себе і як добрий маркетолог. Саме йому належить заслуга визначення того, що одесити більше люблять хліб у формі батона, аніж круглі булки.

І, нарешті, Елікс Григорович показав себе як дбайливий господар, для якого завод був другим будинком. З його ініціативи на території заводу з’явився невеликий сад із рідкісними породами дерев, саджанці яких він привозив особисто із закордонних відряджень. Особливу гордість ботанічної колекції склала метасеквоя – стародавнє дерево, занесене до Червоної книги.