На перший погляд, що може бути спільного між кондитерським магазином та казкою одного з найнезвичайніших письменників. Якщо до цього тандему додати феномен Одеси, все стане на свої місця.
У 1936 році побачила світ казка Олексія Толстого “Золотий ключик, або пригоди Буратіно”. Одним з її головних персонажів був Буратіно, дерев’яна лялька, яку майстер наділив різними людськими рисами. В одному з епізодів казки дерев’яний хлопчик отримує з рук мудрої черепахи Тортили золотий ключик, яким можна відкрити чарівні двері.
Казка та її персонажі відразу ж припали до душі мільйонам дітей. Цей твір неодноразово екранізувався в різних жанрах. Більше на odessa-future.com.ua.
“Золотий ключик” по-одеськи
Але Одеса не була б сама собою, якби не пішла далі тих засобів, які стають доступними в міру настання прогресу. На рубежі 50-х – 60-х років минулого століття в самому центрі міста відкрили магазин “Золотий ключик” із явним посиланням до казки.
Складно сказати, чому вибрали перший поверх готельного будинку на вулиці Дерибасівській, 29. Можливо, якоюсь прихованою причиною було те, що Олексій Толстой, “батько” Буратіно, бував в Одесі та, поза жодними сумнівами, бував на Дерибасівській, проходячи повз будинок, затиснутий Колодязним провулком, якому пізніше було дано ім’я віцеадмірала Жукова, та Грецькою площею.
Це був фірмовий магазин Одеської кондитерської фабрики, тому продукція там була виключно одеською.
На початку існування магазину його реклама часто з’являлась на сторінках місцевої преси. Там писалося про те, що двері магазину гостинно відчинені для всіх друзів.
Вчимо культуру народу, поїдаючи солодощі
У магазині завжди все сяяло. А з вітрин на покупця дивилися різноманітні цукерки у яскравих обгортках. Серед ласощів були й такі, завдяки яким, як не дивно, люди долучалися до української історії та літератури. Під обгорткою у вигляді національного рушника ховалися цукерки “Наталка-Полтавка”. Вони ніби відсилали споживача до знаменитої п’єси Івана Котляревського та створеної за нею Миколи Лисенка опери.
У шелесткій обгортці продавалися шоколадні цукерки “Тарас Бульба”. Дивлячись на них, ми мимоволі згадували сюжет однойменного роману Миколи Гоголя про боротьбу козацтва за незалежність та побудову своєї держави.
Безумовно, фірмовою насолодою магазину були цукерки-іриски “Золотий ключик”. Це були маленькі цукерки жовтувато-коричневого кольору. Їхній смак нагадував згущене молоко та були улюбленим продуктом дітей.
А як можна було пройти повз “Білу акацію”, свого роду кондитерський фіто-символ Одеси! Безперечно, її купували всі, особливо гості міста.
Провівши “інспекцію” прилавків, поспілкувавшись із люб’язними продавчинями в білих халатах та з білими ковпаками у вигляді кокошників на голові, покупці виходили неодмінно із покупками. А на виході на них чекав молочний коктейль, приготований спеціальним апаратом. Прохолодний напій манив своїм запахом і трохи фіолетовим, від сиропу, кольором.
На жаль, з приходом 1990-х років для нашого міста, як і для всієї країни, настали складні часи. Спочатку магазин переселили з історичного центру. Він працював у районі ринку “Привіз”, а потім і зовсім припинив своє існування.
