Довгі роки Одеса була нерозривно пов’язана з використанням тяглової сили, яку являли собою коні. З перших днів ці чотирилапі силачі доставляли в місто воду і будівельний камінь-черепашник. Коні були незамінними помічниками одеських биндюжників – портових візників. Коні були важливими учасниками оборони Одеси у 1941-му та її звільнення у 1944-му роках. На честь цих чотирилапих партнерів людину в Одесі назвали вулиці Кінну та Старокінний базар. Більше на odessa-future.com.ua.
Головний іподром міста
Наприкінці 1880-х років із клопотанням до керівництва міста вийшло Товариство заохочення кіннозаводства, створене незадовго до цього в Одесі. Його офіс розташувався на Сабанєєвому мості, 3. Суть прохання була в тому, щоб місто виділило 50 десятин землі (понад 50 гектарів) для проведення змагань із використанням коней. Для цієї мети було виділено ділянку в районі 4-ї станції Великого Фонтану. Пізніше там виріс великий іподром.
Кількома роками раніше зазначеної події одеський меценат Павло Ралі зробив на тому місці розмітку бігового кола, були побудовані трибуни та стайні.
Бігова доріжка в Одесі, як стверджують фахівці, була самою швидкою у всій Російській імперії.
Згодом іподром став однією з найбільш відвідуваних локацій міста. Його відвідували члени дому Романових, що царював у ту пору. Це не дивно, адже довгий час піклувальником Товариства заохочення кіннозаводства був Великий Князь Павло Олександрович – син імператора Олександра Другого. Найясніший піклувальник був бойовим офіцером, командиром низки військових частин, зокрема кавалерійських. Попри зайнятість з військової служби, князь Павло вмів поєднувати її з громадською роботою у сфері кінного спорту.
З Одеського іподрому 13 жовтня 1909 року на повітряній кулі злетіли льотчик Сергій Уточкін та письменник Олександр Купрін. У 1910 році звідси багато глядачів спостерігали за першим у Росії публічним польотом аероплан, який пілотував Михайло Єфімов.
Через місяць після того польоту з майданчика іподрому знову злетів Сергій Уточкін, цього разу – на аероплані. На пропозицію комісії, пілот виконав фігури вищого пілотажу: «вісімку», круті розвороти та інші «умови підйому, польоту та спуску». Наступного дня йому вручили грамоту про присвоєння звання “пілот-авіатор”. Він став першим, кому до Одеського аероклубу вручив такий документ.
У листопаді іподром мало не став місцем трагедії. З його поля стартував аероплан, на якому летіли Олександр Купрін та його друг – борець Іван Заїкін. Останній пілотував машину. У повітрі в аероплані виникли поламання й той звалився на землю. Від нього майже нічого не лишилося. Тільки майстерність та витримка І. Заїкіна дозволили уникнути загибелі його та Купріна. Того дня серед глядачів на іподромі був тринадцятирічний Валентин Катаєв, майбутній знаменитий письменник.
За десятки років свого існування іподром не працював два короткі періоди: на початку 1930-х років і в роки румунсько-німецької окупації.
Забуте поле для перегонів на Пересипу
Для одеситів робітничий район Пересип ототожнюється із заводами, портом, скромним житлом портових робітників. Про цю історичну частину міста ніколи не згадують у контексті кінного спорту. Проте там колись був ще один іподром, на якому проводилися лише перегони. У 1903 році одеським любителям бігів і перегонів місто виділило для цих цілей ділянку між вулицями Церковною та 6-ю Андріївською. Площа території становила тридцять десятин. Там насипали бігову доріжку, спорудили трибуни, приміщення для учасників заїздів та стайні, розраховані на 120 коней (місткість справді вражає!). Того ж року два іподроми пішли на своєрідну угоду. На Великому Фонтані стали проводити виключно біги, на Пересипі – строго перегони.
Згодом пересипський іподром зник, а на його місці збудували теплоелектроцентраль. Навпаки, “старший брат” останнього продовжив своє життя, попри жодні складнощі, які часто завдають неприємностей і місту, і країні.
