Як і багато явищ, мости в Одесі завжди отримували виправдані назви. Наприклад, Горбатий міст названий так через те, що його округлі конструкції здалеку схожі на горб верблюда. Є Іванівський міст, названий на честь одного із громадських діячів Одеси початку 20-го століття.
Один із мостів розкинувся над глибокою балкою, що спускається до вулиці Приморської. Він поєднав між собою Катерининську площу та вулицю Гоголя. Більше на odessa-future.com.ua.
Чим відомий генерал Іван Сабанєїв
Ця інженерна споруда має ім’я генерала, активного учасника війни проти наполеонівської Франції Івана Васильовича Сабанєєва. Вибір назви виправдовує себе. Міцний міст, який пережив масу неприємностей, можна порівняти, мабуть, за своєю міцністю з генералом. З ім’ям Івана Васильовича пов’язані перемоги під Лейпцигом, Бауценом, Торно, які здобули війська під його командуванням під час згаданої військової кампанії. Ці нагороди були відзначені чином генерал-лейтенанта й орденом Святого князя Олександра Невського. 1816 року його портрет прикрасив галерею генералів-героїв Зимового палацу в Петербурзі.
У 1816 р. заслужений генерал, чотири рази поранений у битвах, переселився до Одеси. З 1825 генерал проживав у власному будинку на вулиці Казармовій (Гоголя). Разом із собою Сабанєїв перевіз багату бібліотеку, частину якої пізніше подарував місту. У цьому він наслідував приклад губернатора М.С. Воронцова, з яким підтримував дружні стосунки.
У 1822 р. на посаду ад’ютанта до генерала Сабанєєва призначили майора Павла Ліпранді. Попри різницю в положенні та званні, він завоював довірче ставлення шефа. Пізніше через свого рідного брата Івана, чиновника для особливих за губернатора Воронцова, він знайомить Сабанєєва з поетом Пушкіним. Той, як відомо, відбував тут заслання. Як стверджує один із нащадків генерала, саме завдяки оповіданням Сабанєєва, виникла повість Пушкіна “Вінниця”.
На жаль, 25 серпня 1829 року при поверненні до Одеси після лікування в Карлсбаді Іван Васильович помер і був похований із почестями похований на Першому християнському цвинтарі. На його честь на пропозицію графа Михайла Семеновича Воронцова назвали міст, неподалік якого жив генерал Сабанєїв
Про саму споруду
Спочатку міст був дерев’яний і прослужив недовго. Потім, завдяки роботі архітекторів Франца Боффо (за нього було розпочато будівництво) та Георгія Торічеллі (завершував проєкт), одесити побачили кам’яний міст.
За довгі роки свого існування міст зазнав кількох перейменувань. Його називали мостом Карла Маркса. Очевидно далося взнаки те, що одна з його опор знаходиться біля початку вулиці, яка в роки Радянської влади мала ім’я того ж таки теоретика наукового комунізму. Деякий час міст називався провулком Менделєєва, що виправданіше, ніж присвоєння об’єкту імені німецького філософа. Адже Менделєєв жив у Одесі, викладав у Рішельєвському ліцеї.
Кам’яний “актор” одеського кіно
Кадр із фільму “Дежавю”
Перебуваючи в центрі міста і маючи навколо себе колоритні будівлі, наш кам’яний персонаж багаторазово ставав місцем зйомок відомих фільмів. Під ним урочисто проходять з антибуржуазними промовами піонери у фільмі “Дежавю”. Якоїсь миті з мосту стрибає і губиться серед них колишній гангстер Микита Ничипорук, за яким полює найманий убивця Джон Поллак.
Зі сцени під мостом починається фільм “Розбіг” про одеські роки конструктора космічних кораблів Сергій Корольова. Глядач бачить, як з-під мосту вибігають хлопчаки, а над ними ширяють, відкидаючи тінь на Військовий узвіз, два аероплани.
Саме під мостом проходить сцена хімічної тривоги (фільм “Золоте теля”), під час якої активісти носяться у протигазах у пошуках “заражених” людей. Серед цих людей ховається підпільний мільйонер Корейко, який одягнув протигаз.
