Середа, 29 Травня, 2024

“Червоний Кавказ” – легендарний крейсер, захисник Одеси в роки війни проти фашизму

У 1912 р. на миколаївській корабельні “Російського суднобудівного товариства” відбулась закладка крейсера серії “Світлана”. До середини 1916 р. корабель було доведено до 48 відсотків готовності, у січні судно було збудовано на 55 відсотків. Після цього роботи було зупинено. Бажаючи вивезти обладнання, німецька влада, яка господарювала тоді на півдні колишньої Російської імперії, зупинила будівництво судна. Працівників звільнили, а обладнання підготували до вивезення до Німеччини. Більше на odessa-future.com.ua.

Перший крейсер нового Чорноморського флоту

До будівництва крейсера повернулися лише через вісім років, хоча відповідне рішення було прийнято ще в 1926 році. Вийшло, що останній із кораблів, які заклали у Російській імперії, отримав своє життя вже в новій країні. При другій спробі будівництва судна було внесено зміни до його конструкції.

Через роки подвиги корабля та його екіпажу при обороні Одеси та Севастополя були відзначені гвардійським званням. Але це було потім…

А поки що в Миколаєві робітники та інженери доводили будівництво крейсера до логічного завершення. 1932 року на борту “Червоного Кавказу” над кораблем став розвиватися військово-морський прапор.

Досить довгі терміни будівництва корабля були продиктовані його характеристиками. Максимальна довжина його корпусу становила 169,5 метрів, а максимальна ширина – 15,71 м. При максимальному навантаженні на двигун “Червоний Кавказ” був здатний йти зі швидкістю до 26 вузлів, або 48 км/год. На такій швидкості корабель міг долати до 700 миль (близько 1 300 км), а за швидкості чотирнадцяти вузлів – до 1490.

На початку війни з фашистами «Червоний Кавказ» встиг пройти капітальний ремонт на Миколаївському заводі. Проте замінити стволи знарядь головного калібру не встигли. Через це боєздатність крейсера була дуже низькому рівні, але залишати осторонь потужне судно ніхто не хотів.

Перший командир крейсера

Першим командиром крейсера був Микола Пилипович Заєць, який служив із 1908 року. Це був дуже досвідчений моряк, який пройшов випробування Першої світової та Громадянської воєн. У ході першого з конфліктів він був нагороджений Георгіївським хрестом та медаллю.

У 1932-1937 роках він командував Червоним Кавказом, після чого протягом двох років – бригадою крейсерів Чорноморського флоту. 1939 року його було призначено начальником тилу ЧФ. На цій посаді 56-річного віцеадмірала застала війна.

Протягом короткого періоду старшим помічником у Миколи Пилиповича був інший Микола – Кузнєцов. У завдання старпома входила бойова підготовка судна та екіпажу. Кузнєцову командир крейсера повністю довіряв і ніколи не втручався у дрібниці повсякденного життя.

1933 року 29-річний Горшков прийняв уже самостійну посаду – командира крейсера “Червона Україна”. 1939 року його призначили Народним комісаром (міністром) ВМФ Союзу СРСР. На цій посаді він служив упродовж усієї війни з фашистською Німеччиною.

“Червоний Кавказ” в обороні Одеси

Капітан 2-го рангу О. Гущин

Наприкінці 1930-х років дедалі більше відчувалося, що війна неминуча: як у суші, і на море. У цій ситуації важливе значення набув Чорноморський флот, адже на південних морських кордонах були союзники фашистів Румунія та Болгарія. При зовнішньому нейтралітеті ніхто не знав, як поведеться у разі початку війни Туреччина. Чорноморському флоту потрібні були досвідчені та грамотні командири. Одні з таких офіцерів був капітан 2-го рангу Олексій Гущин. Він командував крейсером у найважчий період бойових дій: у періоди оборони Одеси та Севастополя.

Вже на світанку 22 червня моряки крейсера відкрили вогонь літаками, що налетіли на Севастополь, а потім почалися постійні переходи між Севастополем та Одесою, супровід суден, на яких поспішали до обложеної Одеси її захисники.

У перші години війни команда крейсера виконала важливе бойове завдання – поставити мінну огорожу у районі Севастополя. Виконуючи його, команда відбила нальоти ворожої авіації.

На світанку 11 вересня “Червоний Кавказ” підійшов до узбережжя в районі між Аркадією та Великим Фонтаном. Йому наказали здійснити підтримку військ Південного оборонного сектора.

Поява крейсера біля берегів Одеси серйозно стурбувала супротивника. Його авіація двічі атакувала корабель. Щільний вогонь зенітної артилерії заставив літаки супротивника розвернутися у напрямку.

Щойно було встановлено координати місцевості, де було зосереджено ворожі війська, заговорили знаряддя головного калібру «Червоного Кавказу». Залпи гармат розкидала піхоту противника.

Через десять днів команда “Червоного Кавказу” взяла участь у висадці героїчного Григорівського десанту. Перед цим капітану 2-го рангу Гущину було віддано новий наказ – про висадку на околицях Одеси бійців та командирів 3-го полку морської піхоти.

Після кількох днів тренувань “Червоний Кавказ” прийняв на борт тисячу десантників, хоча технічні дані дозволяли розміщувати не більш ніж половину цієї кількості.

Як відомо, внаслідок десанту було відбито деякі населені пункти, а лінія фронту відсунулася на кілька кілометрів від околиць Одеси. Артилерія “Червоного Кавказу” відбила п’ять потужних атак авіації супротивника, не дозволивши бомбардувальникам прорватися до теплоходів, які перевозили десант.

Останній рейс до Одеси “Червоний Кавказ” здійснив 13 жовтня, а вранці 16-го числа у складі каравану суден крейсер відбув у напрямку Севастополя з останніми захисниками міста на борту, які залишили місто зі словами: “Ми повернемося до тебе, Одесо!”.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.