Шириною цієї вулиці щодня проходить безліч людей, до неї гостей міста обов’язково ведуть гіди і в цілому вся вулиця вважається пам’ятником історії — і то ж не просто так, адже по всій її довжині розташовані об’єкти, які пережили дуже багато за час свого існування. Неможливо не помітити, що ця локація у радіусі кілометра сконцентрувала у собі величезну кількість будівель і скульптур, які зберігають у своїх формах одеську культуру й історію. Перелічити всі ці об’єкти неможливо, але варто знати хоча б деякі з них. Далі на odessa-future.
Будинок Ісаковича
Будівля ця спочатку належала де Рібасові — ні, не тому знаменитому засновнику-градоначальнику міста, ім’я якого в Одесі звучить кожен день під час туристичних прогулянок. Ця резиденція була у володінні молодшого брата засновника міста, Фелікса, але у де Рібасів, мабуть, було в крові віддавати свої заощадження і нерухомість народу і місцевим підприємцям.
У 1880 році в цій резиденції розташувався торговий дім «Фреліх і Бліч» — його засновники були знамениті в імперії витонченістю своїх фабричних виробів. А вже через 10 років будівля стала оплотом журналістики: там перебувала редакція газети «Південний огляд», де, між іншим, працював російський письменник Іван Бунін, який тривалий час прожив в Україні.
Вже на початку XX століття будівлю придбав і реконструював місцевий громадський діяч Самойло Ісакович, і у стінах будівлі організували кінотеатр, який функціонував досить довго і не постраждав за часів радянської влади, а тільки кілька разів змінив назву. Ще відносно донедавна кінотеатр працював, але після того, як в Україні було прийнято закон, за яким обов’язковим є переклад кінострічок українською мовою, директори втратили інтерес до свого бізнесу через політичні переконання і стійке небажання користуватися державною мовою і підтримувати її функціонування.
Сьогодні у будівлі розташовано кілька кафе і брендовий магазин. Свою історичну зовнішність Будинок Ісаковича зберіг: як і раніше можна побачити його класицистичну рівність і симетрію, а також гордовиту елегантність ампіру.
Готель «Великий Московський»
Розкішна модернова будівля, побудована ще на початку XX століття, відразу кидається в очі з усіма своїми деталями і величезними панорамними вікнами. Незважаючи на очевидну розкішність екстер’єру та інтер’єру, готель вимагав за свій багатий затишок терпиму для багатьох резидентів ціну, і деякі одесити й одеситки жили там постійно. Крім кімнат для відпочинку та ресторану, у готелі також було кілька магазинів.
Проектуванням готелю займався український архітектор польського походження, уродженець Вінницької області Лев Влодек. А створення дивно деталізованої ліпнини належить одеситу Товії Фішелю і ще одному вінничанину Семену Мільману.
За часів радянської влади готель перетворився на кінотеатр, де ставили виключно документальні фільми — назва кінотеатру була відповідне, «Хроніка». Також там був магазин шоколаду, один з найкращих у ті часи.
До кінця століття готель перетворився на брудну і моторошну подобу самого себе: будівля постаріла, її розкішна ліпнина стерлася і обламалися, зяяла чорнота вибитих вікон… Але готель врятували, і реконструкція повернула йому втрачені деталі та його колишню велич у цілому.
Дошка Василю Кандинському
Ця пам’ятка історії не така масивна, як дві попередні, і її легко пропустити. Біля входу в будинок під номером 17 висить табличка із зображенням художника, зовсім біля воріт.
Художник народився в Москві, але на довгий період переїхав до Одеси з сім’єю, і жив він як раз у цьому будинку. У житті художника було безліч перепон на шляху становлення творцем, а також було кілька жінок: деякі підтримували його, деякі ж відверталися, поблажливо-несерйозно ставлячись до богемного життя. І як би там не було, і як би художника категорично не наздоганяла то війна, то бідність, то відсутність однодумців, він все ж зумів стати одним з прабатьків абстракціонізму і зміг отримати заслужену славу.
Утьосов на лаві та мрійливий Уточкін
На свій черговий день народження в 2000-ному році Одеса отримала подарунок у вигляді бронзової скульптури знаменитого артиста на лаві. Композицію розробив український художник Олександр Токарев, на рахунку якого безліч інших, не менш якісних творів. За проектами творця створювалися культові для Одеси скульптури, які безліч разів виступали і досі виступають брендом Одеси: наприклад, пам’ятник на морвокзалі, присвячений дружині моряка, замислений лик якої неодноразово друкували на поштових марках, скульптура талановитої Віри Холодної біля соборної площі, пам’ятник Пушкіну та багато інших.
Прямо навпроти Утьосова на зовнішніх сходах будинку назавжди застиг образ одеського спортсмена Сергія Уточкіна, який став одним з перших авіаторів Російської імперії.
Уточкін з’явився через рік після Утьосова, і дві ці скульптури часто зацікавлюють як туристів, так і місцевих жителів, які створюють креативні фотографії, позуючи з пам’ятниками.
Дванадцятий стілець
Ще одна скульптура, яка славиться високою інтерактивністю. Багато одеситів і гостей міста не можуть пройти повз неї, не сівши на знаменитий дванадцятий стілець з культового твору Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців».
Цю пам’ятку створив знаменитий в Одесі й Україні архітектор-скульптор Михайло Рева, якому також належить авторство фонтана «Початок початків» у грецькому парку і розробка плану меморіалу у співавторстві з архітекторкою Натою Головченко.
Міський сад
Цей парк є найстарішим громадським парком у Перлині Чорного моря, і цей парк також дістався місту від де Рибаса (і знову ж таки, не від градоначальника, а від його брата Фелікса). У ротонді поблизу фонтану нерідко виступають вуличні артисти, а також парк систематично стає місцем проведення різноманітних фестивалів, виставок і благодійних або культурних акцій.
Зовсім поруч з парком-пам’яткою знаходиться Літній театр, який за аналогією з Зеленим театром у парку Шевченка стає платформою для масових заходів.
