Одеса буквально наповнена релігійними установами та громадами. Одесити з повагою ставляться до кожного вірування та звичаю, що яскраво відбивається на культурі міста. Далі на odessa-future.
Ми маємо все – від храмів до синагог та мечетей, багато з яких є справжнім надбанням Одеси.
До таких архітектурних пам’яток слід зарахувати і лютеранський кафедральний собор Святого Павла.
Йому, а точніше, його історії, ми і присвячуємо наш матеріал, з посиланням на odessa-life.od.ua.
З чого все починалося
Катериною Великою було видано окремого маніфеста, щоб залучити до країни зарубіжних підданих. Відповідно до цього документа, усім емігрантам надавався цілий пакет привабливих пільг та привілеїв.
Іноземцям, що прибули, надавали можливість вибирати місце, де вони хотіли б жити. Величезна кількість із них обрала Одесу. Це і стало причиною того, що у 1803-му заснували першу німецьку колонію.
Через рік Рішельє було проведено процедуру призначення першого лютеранського пастора, але церква лютеран все ще була відсутня, а місцем проведення літургій було одне з орендованих приміщень.
У 1811-тому общиною німців було складено звернення до одеської влади, щоб та дозволила їм почати будівництво власного храму.
Початок будівництва
Закладати будівлю стали 28-го квітня 1824-того, а 9-го жовтня 1827-го побудовану церкву вже відкривали і освячували.
З цього часу почався період багаторічного благоустрою храму – будівлю оточили огорожею, поряд посадили дерева з чагарниками. Церкву забезпечили органом та двома новими дзвонами.1866-го в кірхи навіть з’явилося газове освітлення.
Про першу реконструкцію
Наприкінці дев’ятнадцятого століття, було прийнято рішення реконструювати одеську кірху внаслідок деякого занепаду будівлі.
Реконструкційний процес тривав з 1895-го по 1897-ий роки.
Фактично будувалася нова церква. Класичний стиль змінився готичним та романським, а місткість споруди була значно збільшена.
Про репресії
Найскладнішим періодом для кірхи став радянський. У 1921-му більшовиками було вилучено з храму низку спеціальних метричних книг, а в 1922-му було проведено вивіз усіх церковних цінностей.
Починаючи з 1930-х служителів храму масово репресували та розстрілювали.
Післявоєнний період
Після війни кірху, а точніше, її будівлю надали Одеському інституту зв’язку. У храмі стали проводити спортивні заняття, а поряд була прибудована пральня.
У 1960-х почалися розмови про знесення споруди, але студенти та одеська творча інтелігенція не допустили цього і стали на захист будівлі.
За рахунок благодійних коштів вдалося розпочати ремонт та реконструкцію споруди.
Проте 9-го травня 1976-го у храмі сталося загоряння, яке практично повністю знищило його.
Про другу реконструкцію
Загоряння перетворило кірху на покинуту споруду. Так тривало досить довго, року 1993-го міська влада не погодилася на те, щоб власником кірхи стала Одеська лютеранська громада.
Люди стали збирати кошти для проведення реконструкції. Загалом вдалося зібрати шість з половиною мільйона євро.В результаті церква була її лише якісно відремонтована, але також вдалося оснастити її дзвіницею з чотирма дзвонами.
Фото: odessa-life.od.ua
