У двох годинах їзди від Одеси розташовується станція Мигаєве, між Веселим Кутом і Роздільна-Сортувальна. Вона була заснована ще 1865 року, коли будувалася залізниця Одеса-Балта. Залізниця поділяє територію на дві половини: праву та ліву (якщо дивитись у бік Веселого Кута), які ведуть різними дорогами до інших сіл. На самій станції також розташовані села. Більше на odessa-future.com.ua.
Права сторона
Все починається з залізничного вокзалу, який зустрічає після приїзду на станцію Мигаєве. Відразу за ним знаходиться село “Заможне” (до 2016 року було “Незаможне”). Тут є кілька магазинів із продуктами, будинки та квартири, церква, поля із зерновими культурами. Дорога завдовжки кілька кілометрів приведе до найближчого села – “Першотравневе”, а в народі Первомайськ. Це центр Першотравневої сільської ради, до якої, крім того, входять села Благоєве, Данилівка та Заможне. Село засноване 1923 року, сьогодні населення становить близько 400 осіб. Тут є пошта, 2 школи – для молодших та старших класів, великий стадіон, магазини, бар. На знаменитий ставок постійно приїжджають рибалки ловити рибу. Місцевий клуб об’єднує народ із різних сіл навколо, у святкові дні, тут влаштовують концерти та дискотеки з галасливою музикою. 2020 року біля клубу з’явився спортивний майданчик.
Ліва сторона
Щойно переходьте залізницю – починається село “Мигаєве”. Населення становить близько 300 осіб. У селі можна знайти кілька магазинів, дитячий майданчик, бібліотеку, розвалений клуб та багато інших занедбаних чи недобудованих будівель.
На відстані 5 км від Мігаєво розташовується село “Мігаї”.
Село зі своєю історією
Перші згадки про тоді ще хутір були в 1849 році. То були невеликі поселення, якими володів Г. І. Малаховський. Кажуть, від його ПІБ і пішла назва “Мигаї”.
У 90-х роках ХІХ ст. землі перейшли німцю–колоністу Я. Я. Келлер. Його маєток розташовувався на території Мигаївської балки і мав, м’яко кажучи, дуже гарний вигляд, який пізніше називали “замок”. Жили вони багато, змушуючи місцевих багато і важко працювати, а частину свого заробітку віддавати поміщику. А сам народ жив скромно. “Їх селища були вкрай убогі, складалися з розкиданих землянок, що глибоко сиділи у землі, некопаних дворів. Зазвичай навколо житла не було жодних посадок” – так свідчать документи та матеріали Одеси та Одещини. Незабаром, після 1922 року, Келлер втік до Німеччини, там і помер, дома його замку побудували дитячий садок і початкову школу, де навчалося 35 дітей.
Навіть у віршах Юрія Георгієва говориться:
“В широких степах под Одессой,
“Для тебя, Коммуна, не найду сравнения,
Где редко встречается лес,
хоть на свете множество видел я всего.
Деревня нашего детства,
Ты была, все знают, Келлера имением,
Родная Коммуна есть.
А теперь имение сердца моего.”
Келлера замок – школа,
Была красивой такой.”
За легендою, багато років потому, місцеві знаходили зариті в землях золото і цінні предмети – це все, що залишилося від колоніста.
У 1922 році Мігаї стало Агрокомуною, у 1946 – центром сільської ради, і з 1950 – селом.
Сьогодні Мигаї вважається центром Мигаївської сільської ради, до якої, крім того, входять села Залізничне, Савицьке, Три Криниці та селище Мігаєве.
Село називають по-різному: Ленінка (через назви головної вулиці) або Комуна. Населення становить близько 800 осіб. У селі працює школа, бібліотека, ФАП, дитячий садок, 5 магазинів, сільська рада, відділення зв’язку, місцевий клуб. Сьогодні місцеві жителі займаються різними галузями: польівництвом, бджільництвом, розводять рогату худобу та птахів, вирощують виноград і роблять вино, виготовляють молочні продукти на продаж. Про село написано 2 книги: “Мигаївські комунарі” (1972 р., Олександр Ключник) та “На Мигаївських хуторах” (2017 р., Валерій Заричук).
