Жителі міста і туристи, які відвідують Одесу і її оперний театр часто проходять повз стели з іменами Героїв Соціалістичної Праці, встановленої на Театральній площі. В окремому списку на ній – дворазові володарі цього високого звання, пише odessa-future.com.ua.
У списку один за одним слідують імена В.П. Глушко, С.П. Королева, А.Е. Нудельмана. Пам’ять про цих видатних вчених одесити зберігають в назвах вулиць, бюстах, пам’ятних знаках. Імена цих людей відомі далеко за межами не тільки Одеси, а й нашої країни, а академік Нудельман став, мабуть, найвидатнішим студентом.
Двічі Герой минулої епохи
Народився Олександр Еммануїлович Нудельман 21 серпня 1912 року в Одесі, у багатодітній єврейській родині власника механічної майстерні на Московській вулиці.
Після навчання у профшколі і закінчення в 1929 році технікуму Олександр влаштувався на роботу в конструкторському бюро сприяння винахідникам, яку поєднував з навчанням в Одеському індустріальному (пізніше – політехнічному) інституті. Здобувши вищу освіту, майбутній академік зустрівся із провідним на той час конструктором-зброярем Я.Г. Таубіним. Відомий на той час вчений-конструктор швидко оцінив талант молодого інженера і його потенційні можливості, допоміг йому з переїздом до Москви на роботу в конструкторське бюро (пізніше ОКБ-16), яке очолював.
Незважаючи на мирні договори з фашистською Німеччиною, запевнення уряду СРСР про те, що війни не буде, ОКБ Таубіна отримало важливе завдання – створити авіаційну автоматичну зброю, здатну забезпечити надійну поразку повітряних і наземних цілей. Зброярі мали зробити так, щоб ця зброя перевершувала своїми характеристиками всі типи гармат, які перебували на озброєнні літаків капіталістичного світу, в тому числі фашистської Німеччини.
Поступово, в силу своїх неабияких здібностей А. Нудельман став одним із провідних конструкторів абсолютно нової авіаційної автоматичної гармати МП-6, що розроблялася на замовлення і технічнимим вимогам ВВС. Беручи участь в роботі ОКБ і домігшись успіхів в розробці зброї, Олександр Нудельман в 1940 році отримав першу свою нагороду – орден Трудового Червоного Прапора.
У житті вченого було багато розробок, наукових і технічних знахідок, однак, для одеситів вагоме значення має його внесок в розвиток засобів лікування очних хвороб. Він тісно співпрацював з професором Л.А. Лінником, який керував лабораторією оптичних квантових генераторів НДІ імени В.П. Філатова. У цьому підрозділі на протязі багатьох років виконувалася експериментальна і клінічна апробація перших в СРСР лазерних приладів, що створюються в ОКБ-16, Завдяки такій співпраці, в 1963 році офтальмології філатовського НДІ першими у світі застосували лазерне втручання при лікуванні очних хвороб.
Олександр Еммануїлович став двічі Героєм Соціалістичної Праці. Він був одним з небагатьох вчених, кого нагородили двома полководницькими орденами Кутузова (1-й і 2-го ступеня).
Валерій Лобановський: студент, футболіст, тренер
Героєм, але вже незалежної України, став інший випускник Одеського політехнічного інституту – Валерій Лобановський, знаменитий футболіст, кращий український тренер за всю історію вітчизняного футболу.
З Одесою Валерія Васильовича пов’язували дві нитки: в 1965-1967 роки він грав у складі місцевого “Чорноморця”, провівши 15 голів в 50 іграх; граючи в нашій команді, він вступив на 5-й курс інституту, так як раніше зміг закінчити чотири курси в Київському політеху, який довелося залишити.
За ті два роки, що Валерій Васильович прожив в Одесі, він непогано виглядав у “Чорноморці”, але домігся одного з головних результатів – став фахівцем з вищою освітою. Адже на той момент ніхто не знав, що буде після футболу, проте диплом ношу не обтяжує.
Подальша доля футболіста В. Лобановського добре відома. Він тренував київське “Динамо”, збірні СРСР, України і навіть Кувейту. Під керівництвом великого тренера розкрилися і розвинулися таланти багатьох гравців, в тому числі одеситів Леоніда Буряка та Ігоря Бєланова, а заслуги тренера були відзначені званням Героя України, якого він був удостоєний посмертно в 2002 році.
На честь учителя і учня
На головному фасаді Одеської політехніки розташовані меморіальні дошки в двох вчених, один з яких був учнем іншого і, як часто буває, в якомусь сенсі перевершив свого вчителя. А учителем був Леонід Ісакович Мандельштам, уродженець Одеси, студент Новоросійського університету, а після виключення за участь у студентських заворушеннях – університету в Страсбурзі, де захистив дисертацію; першовідкривач комбінаційного розсіювання світла і, як наслідок, номінант на Нобелівську премію 1930 року.
Інтерес до математики і фізики у юного Мандельштама з’явився в роки навчання в гімназії. Після закінчення університету інтерес переріс у справу всього життя. Спочатку він працював в Страсбурзькому університеті, а потім в 1914 році повернувся в рідну Одесу, де, здавалося, вже забули його бурхливе студентське минуле. Його запросили на посаду приват-доцента в університет, який змушений був покинути у прошлому.
Леонід Ісакович був одним з учених, які були біля витоків Одеського політехнічного інституту, в якому пропрацював до 1922 року. Після цього його наукова діяльність була пов’язана з Москвою і Ленінградом, де він керував кафедрами і лабораторіями провідних наукових і освітніх установ країни.
Одним із найбільш знаменитих учнів Л.І. Мандельштама був учений-ядерник Ігор Євгенович Тамм. Народившись у Владивостоці в 1895 році, він опинився в Єлисаветграді (нині – Кропивницький), куди направили працювати його батька, інженера цивільного будівництва.
У тому ж місті майбутній вчений закінчив гімназію, після чого навчався в університеті Единбургу, з якого перевівся на фізико-математичний факультет Московського університету, який і закінчив у 1918 році з дипломом з фізики.
У роки Першої світової війни він був на фронт в якості «брата милосердя».
Ігор Євгенович був одним з перших доцентів Одеського політеху, куди його запросив Л.І. Мандельштам, що завідував там кафедрою.
Будучи колегами по інституту, обидва вчених були ще й сусідами по будинку, бо проживали в знаменитому будинку Перкель, на вулиці Елисаветинской, 2.
У 1922 році І.Є. Тамм відправився в Москву, куди його запросив Магдельштам. Саме в столиці країни Рад Ігор Євгенович Тамм відбувся як великий вчений, який згодом став лауреатом Нобелівської премії. Ім’я вченого значиться в списку Героїв Соціалістичної Праці на стелі близько одеського оперного театру.
Троє видатних вчених і один футбольний тренер, три Героя різних часів і один номінант на Нобелівську премію … Люди, про яких було сказано вище, були і залишаються так би мовити на поверхні свідомості одеситів, часом затьмарюючи імена інших двох людей, в честь яких також встановлені меморіальні дошки на будівлі політехнічного університету.
Леонід Папалексі, перший вітчизняний радіоастроном
Французьке місто Страсбург дав освіту ще одному вченому, пов’язаному з нашим містом. У 1904 році університет цього міста закінчив 24-річний підданий Російської імперії Микола Папалексі, якого там же звела доля з Леонідом Мандельштамом, з яким вони протягом усього життя були колегами і друзями, засновниками одеського політеху. У цьому навчальному закладі Н.Д. Папалексі був з 1922 року професором, працюючи паралельно консультантом у тресті «Електрозв’язок».
Короткий період перебування Папалексі в Одесі закінчився в 1923 році, коли він став працювати в Центральній радіолабораторії в Ленінграді. Там він і Л.І. Мандельштам керували науковим відділом, разом провели основоположні роботи по нелінійним і параметричних коливань; вивчили і відкрили резонанс n-го роду, зробили багато інших відкриттів.
Микола Дмитрович Папалексі став автором наукового відкриття «Явище радіовипромінювання сонячної корони”, внесеного під № 81 до Державного реєстру наукових відкриттів СРСР з формулюванням: «Експериментально встановлено невідоме раніше явище, яке полягає в тому, що джерелом випромінюваних Сонцем радіохвиль у зовнішній простір є сонячна корона, причому найбільш інтенсивно випромінюють області корони відповідають оптично активним областям фотосфери Сонця ».
Ректор-економіст з міста Ізюм
У місті Ізюм Харківської області народився Стефан Михайлович Ямпольський, ім’я якого замикає список видатних політехніків, на честь яких встановлені меморіальні дошки на корпусах вишу
На одеський період припав розквіт діяльності цього вченого-економіста, який в 1957-1965 роках був завідувачем кафедри економіки промисловості та організації виробництва, а після – ректором Одеського політехнічного інституту.
З 1965 року він виконував обов’язки, а з 1969 року – очолював Інституту економіки АН УРСР, був науковим консультантом Академії наук України.
За спогадами студентом і колег, Ямпольський був ректором-господарником, який забезпечив вуз тим, чим він зараз володіє: величезною територією, компактно розташованими навчальними корпусами, гуртожитками.
Він домігся того, щоб інститут виріс на місці Новоаркадійской дороги, яка в кінці 1950-х років була брудною вулицею на околиці міста.
Крім своєї наукової та адміністративної роботи, вчений був відомим консультантом і редактором академічних наукових видань: головним редактором журналу «Економіка Радянської України» (1965-1974), редактором «Енциклопедії народного господарства Української РСР» (4 томи, 1969-1972).
Підійшла до кінця розповідь про видатних представників Одеського політехнічного університету, які працювали тут в різний час, з різними поколіннями студентів, але залишилися в історії одного з кращих технічних навчальних закладів нашої країни.
