Середа, 27 Жовтня, 2021

Семен Ландесман: видатний одеський архітектор

За двохсотлітню історію Одеси її будували десятки архітекторів, поєднуючи різні стилі, композиції, декор. Одним з таких творців був Семен Андрійович Ландесман, які залишив нашому місту десятки різнопланових споруд: від навчальних закладів до церков, від житлових будинків до лікарень, пише odessa-future.com.ua.

Навчання і перша посада

Народився С. Ландесман в Одесі, закінчив місцеве реальне училище, а потім подався до Петербургу здобувати вищу інженерну освіту. У нашому місті в кінці XIX століття такої можливості не було.

Після служби в армії він повернувся до Одеси і в 1888 році був прийнятий позаштатним техніком при Одеській міській управі. Судячи з назви, посада була незначною, проте, вже в 1890 року Ландесман займає посаду міського архітектора.

Архітектор рідного міста

Семен Андрійович Ландесман не брався за замовлення приватних осіб на будівництво дохідних будинків або приватних особняків. в кращому випадку це були громадські будівлі, що належали приватним особам, як, наприклад, театр Сибірякова або знаменита лазня Ісаковича. Він виконував роботи на замовлення міського керівництва (школи, лікарні, притулки).

Доторкнувся архітектор і до пам’яті видатних особистостей: В.Г. Бєлінського і А.С. Пушкіна.

Про міське училище імені Бєлінського, створеному за його проектом, автор цих рядків уже писав, а тепер черга іншої будови Ландесмана.

Притулок для ветеранів друкарської справи

У 1899 році міська влада ухвалила рішення “Про відведення міського ділянки землі для будівництва притулку для інвалідів друкарської справи”, а вже в 1900 році (за іншими відомостями – в 1901) на ньому стояло зазначений заклад. При ньому були побудовані «просвітницькі установи» в пам’ять про А.С. Пушкіна, 100-річний ювілей якого відзначали в 1899 році. Думка про пристрій притулку для працівників друкарської галузі належала головному редактору і видавцеві популярної газети «Одеський Листок» В.В. Навроцького, який організував будівництво притулку, зібравши величезні на ті часи гроші – 80 000 рублів. Мешканцями притулку могли бути будь-які люди, незалежно від національності, релігійних поглядів, чинів і звань. Головною умовою було – праця в сфері видавничої справи.

На початку 1900-х років в притулку працювало міське початкове училище № 88, яке в 1911 році змушене було покинути приміщення, що орендується, через конфлікт з господарями будівлі.

Лазня Ісаковича

Говорячи про архітектора Ландесмана, складно пройти повз знаменитої лазні С.І. Ісаковича, побудованої в кінці вулиці Ковальської майже на розі з вулицею Успенської. Будівля в неороманскому стилі планувалося як народна лазня з підвалом, яку замовив Самойло Ісакович. Лазнею замовник назвав водно-лікувальний заклад. Банний комплекс Ісаковича складався з двох будівель, у яких був загальний двір. Другеа будова значилася по вулиці Преображенській, 45, а обидва корпуси з’єднував двір.

Незважаючи на те, що будинок по Ковальській не є ні музеєм, ні бібліотекою, він вражає багатством уяви архітектора. На першому поверсі фасаду ми можемо побачити ніші зі статуями жінок з накинутими простирадлами. Додати нічого: нормальний банний вид.

Після Жовтневої революції лазня була націоналізована, а після війни стала гарнізонної, тобто, призначеної виключно для військових. Хоча, як часто буває в Одесі, на певних умовах сюди могли зайти помитися і інші верстви населення.

Історики міста вважають, що лазня Ісаковича стала першою купальною установою в Одесі, хоча на ці лаври претендує знаменита лазня № 4 на Асташкіна.

Час біжить і замість лазень сьогодні майже у кожного у квартирі є душ або ванна, а багато людей їздять на води в Україні або за кордон, у кого як виходить. Час не обминув стороною і лазню Ісаковича, яка сьогодні пустує, будучи пам’ятником архітектури і містобудування місцевого значення.

Одеська виставка: в команді знаменитостей

Наприінці XIX століття, незважаючи на свою формальну провінційність, Одеса вийшла на перші місця в країні за багатьма показниками, в тому числі по зростанню економічного виробництва. Природно, що амбітні одесити хотіли «показати товар лицем» – провести Виставку, яка привернула б увагу не тільки промисловців, підприємців імперії, а й представників країн Західної Європи. Досвід проведення таких виставок вже був.

Ініціатором виставки виступило набирає популярність Одеське відділення Імператорського Російського технічного товариства, членом якого по архітектурному відділу був наш архітектор.

На початку 1903 року в раду Одеського відділення надійшла заява від одеських підприємців з пропозицією «надати можливе сприяння підйому фабрично-заводської і ремісничої промисловості м.Одеси». Заява містила можливі терміни відкриття виставки, була навіть розроблена її програма і проект положення. Однак реалізації планів завадила війна з Японією, яка відсунула виставку майже на десяток років.

Після закінчення війни Технічне суспільство знову повернулося до ідеї Виставки. Тут воно знайшло підтримку Товариства сільського господарства Південної Росії. У підсумку 1909 році був сформований Розпорядчий комітет під головуванням інженера А.А. Гуляєва, а в президії були включені відомі в місті та краї агрономи, інженери, інженери-технологи, медики, архітектори. До складу комітету було включено С.А. Ландесман.

У 1910 році одеського архітектора, який був уже на пенсії, запросили до участі в архітектурному оформленні «Фабрично-заводської, художньо-промислової та сільськогосподарської всеросійської виставки 1910 року» – таким було повна назва проекту.

Знаменита виставка, організована в нашому місті, підняла не тільки статус і престиж міста, а також значущість С. Ландесмана і його колег. Слава про виставку рознеслася далеко за межі Олександрівського парку, де вона проходила. Завдяки цьому форуму, Одеса змогла вийти на третю позицію з промислового обороту в імперії. Цьому багато в чому сприяли павільйони виставки, з яких численні представляли собою надзвичайно цікаві витвори архітектури малих форм.

У сучасній Одесі про працю С.А. Ландесмана нагадують більше десятка будівель колишніх міських училищ, будівля Музичного училища на Новосельського, 63; приклад неокласицизму – прибутковий будинок Я.О. Новікова (Дерибасівська, 12, кут Рішельєвської) і багато інших.

На жаль, всі ці свідки діяльності архітектора не можуть розповісти про нього. А то, що могло б хоч якось нагадувати одеситам про Семена Андрійовича Ландесмана, будь то пам’ятна дошка, вулиця або хоча б маленький провулок, немає. Але ж ця людина гідна того, щоб його ім’я було на слуху поколінь одеситів.

Latest Posts