Будь-яке місто починається із плану, а той припускає наявність вулиць, парків, зелених зон і, звичайно, будинків. До цієї галузі містобудування ставився, як уже повідомляв odessa-future, Валеріан Іванович Шмідт. Далі на odessa-future.
Будинки, які побудував Шмідт
Цей архітектор проєктував будинки не тільки в центрі міста. Зразок його творчості можна побачити на вулиці Сєрова, 41. Це був будинок Григорія Михайловича Богомолова, побудований в 1899 році.
Є будівля, створена за задумом архітектора, у провулку Маяковського, 3. Колись будинок з куполом нагорі належав Миколі Івановичу Макареско. Під час війни 1941-1945 років на провулок Маяковського припала одна з найперших бомбардувань міста, в результаті чого дісталося і будинку № 3 – він втратив свій купол.
Якщо порівняти два будинки В.І. Шмідта, можна побачити, що у них ідеально симетричні фасади з різницею в тому, що триповерхова будівля на вулиці Сєрова скромніша, адже то колись то була околиця. Будинок у провулку Маяковського виглядає багатше, в ньому чотири поверхи. Його оздоблено багатою ліпниною і забезпечено оригінальними балконами. в центральній частині другого і третього поверхів – еркери.
Офтальмолог Генріх Шмідт
Наступний Шмідт, Генріх Християнович, з 1865 року був лікарем Одеської міської лікарні, де в 1866 році організував відділення з очних хвороб, яке сам очолив. У 1876 році його творіння підвищило свою значимість, ставши самостійною міської очної лікарнею імені графа генерал-губернатора Павла Євстахійович Коцебу.
Лікувальний заклад був розрахований на 40 ліжок, що на ті часи було значною кількістю, враховуючи його вузький профіль. У лікарні працювали стаціонар і лабораторія. Майже до самої смерті в 1888 році Генріх Християнович був беззмінним старшим лікарем закладу, яка розташовувалася за адресою: (Торгова, 53 кут Старопортофранківській).
Паралельно з роботою в галузі офтальмології, Шмідт був штатним ординатором Одеської Міської лікарні.
У 1887 році керівництво лікарнею прийняв колега Г.Х. Шмідта Вільгельм Фридрихович Вагнер, також талановитий вчений і практик.
Отоларинголог Карл Шмідт
25 липня 1886 року в Варшаві відбулося одруження 29-річного лікаря-отоларинголога німецького походження Карла фон Шмідта і 22-річної Анастасії Йосипівни Яннелевіч, після якого чоловік і жінка поїхали в Одесу і залишилися там на все життя.
У новому для себе місті Шмідт зайнявся приватною практикою, поєднуючи її з роботою понадштатного лікаря-консультанта в Інституті Шляхетних Дівчат, доктора в Училищі для глухонімих і Одеській жіночій гімназії А.І. Бракенгеймер.
У міру своїх сил і можливостей Карл Максиміліанович намагався допомагати не тільки хворим, але також бідним і нужденним, не забуваючи про свої німецькі корені. У 1887 і 1888 роках пожертвував гроші на кірху, а також на прихід і сирітський будинок.
Із самого початку роботи отоларингологічного суспільства, що розташовувалося у квартирі самого доктора, він був його незмінним головою. У Статуті Товариства було прописано слухання і обговорення доповідей, сприяння друкування спеціальних робіт, видання монографій і збірників. Його члени могли відбувати у відрядження з науковою метою.
Для роботи в Товаристві Карл Максиміліанович запросив відомих в місті І.С. Гешеліна (товариш голови), О.І. Пенського, Л.М. Розенфельда.
Перше засідання Товариства відбулося 18 травня 1911 його відкрив сам «батько»-творець.
Як і його однофамілець-офтальмолог, Карл Шмідт був одним з новаторів одеської медицини в області отоларингології. У 1903 р. вперше в Росії він провів операцію по витяганню чужорідного тіла з дихальних шляхів.
Працюючи лікарем, Карл Максиміліанович пройшов шлях від чину колезького асесора до статського радника, займаючись до останніх днів життя практикою.
Шмідти-вчителі та інші
В Одесі проживали і працювали інші представники цього прізвища, про яких, на жаль, збереглися тільки уривчасті відомості. Наприклад, в останній чверті XIX століття на вулиці Ямській (Новосельського), 56 жив викладач Реального училища Святого Павла Шмідт Володимир Миколайович, а на Ямській, 94 жив Антон Іванович, викладач підготовчого класу гімназії Одеського союзу російських людей імені М.П. Синіцина.
На вулиці Бєлінського (Леонтовича), 8 жив один з керівників польського музичного драматичного товариства «Ліра» Шмідт Степан Осипович, Новосельського, 94.
Серед одеських Шмідтів були домовласники: Є.Е. Шмідт був господарем будинку № 18 по вулиці Ольгіївській, а І. Шмідт – по Петропавлівської, 51.
Легендарний дослідник Північного полюса
Свій слід в історії міста залишив легендарний полярник Отто Юлійович Шмідт. Він народився наприкінці 1891 року в Могильові в бідній родині, де було ще четверо дітей. У ранньому дитинстві хлопчик виявив прагнення до знань, тому саме йому випала можливість здобути освіту. Вчитися він розпочав у рідному місті, звідки сім’я поїхала, оскільки у батька погано йшли справи. У 1901 році 10-річний Отто виявився в 2-й Одеській гімназії.
Навчаючись в гімназії і проявляючи неабиякі здібності, він вирішив розширити свою навчальну програму за рахунок читання творів відомих письменників вивчення іноземних мов. Поряд з вивченням латинської мови, який був обов’язковим предметом в класичних гімназіях, він випросив у директора К.А. П’ятницького дозволу вивчати ще і давньогрецька мова.
Провчившись в Одесі до 1909 року, Отто переїхав до Києва, де із золотою медаллю закінчив гімназію і став студентом фізико-математичного факультету університету.
В історії нашої країни Отто Юлійович став відомий як географ-дослідник гірських масивів і Північного полюса. Залишається додати, великий дослідник і вчений завжди був бажаним гостем в нашому місті.
Завершуючи розповідь про “інших” Шмідт Одеси, хочеться згадати одну подію, яка відбулася в 2016 році. У присутності великої кількості любителів історії нашого краю німецька дослідниця Уте Шмідт презентувала своє дослідження “Бессарабія. Німецькі колоністи Причорномор’я”. Книга розповідає про роль етнічних німців у розвитку нашого регіону. У той же день глядачі побачили документальний фільм про німців Бессарабії “ми – не чужі” за сценарієм мешканки Одеської області Ельвіри Плеської.
Вони були різними, одеські Шмідти, але робили одну спільну справу – розвивали наше місто, кожен по-своєму. Хтось лікував людей, а хтось будував для них дома. Подібно Отто Юлійовичу, який в Одесі тільки вчився, хтось прославляв наше місто у різних куточках світу.
