Одна з визначних пам’яток Одеси — друкарня Фесенка — є важливим культурним та історичним об’єктом не тільки для Перлини Чорного моря, але і для всієї України. В її стінах — безцінна пам’ять про історію друкарства і видавничу справи в цілому. Щоправда, навіть такі важливі об’єкти іноді стають жертвами потенційних забудов. Отже, про історію друкарні, великих людей в її пам’яті й умови нинішнього існування. Далі на odessa-future.
Друкарня крізь століття
Почавши своє зародження на початку 40-х років XIX століття, будівля друкарні є однією з найстаріших пам’яток історії Одеси — за своїм віком вона обігнала навіть знаменитий театр опери та балету, який є одним з головних символів Перлини Чорного моря (театр був побудований в 1887 році).
Спочатку архітектором виступав І. С. Козлов: будівля замислювалося як складське приміщення генерал-майора А. Шнеля, і за першим проєктом у неї було тільки два поверхи. На друкарню будівля перетворилася в 1893 році після спеціальної реконструкції від архітектора Л. Ф. Прокоповича, який в тому числі знаменитий проєктуванням величних і помпезних храмів, як Афонське Іллінське подвір’я, Афонське Пантелеймонівське подвір’я та інших будівель, в тому числі і прибуткових будинків в стилі гордої і неприступної неоготики.
На жаль, не всі будівлі за проєктами архітектора збереглися, але деякі все ще роблять свій внесок у різнобарвність багатоконтрастної Одеси, нарівні зі своєю колишньою величчю зберігаючи безцінну історичну пам’ять.
Втім, реконструкція складської будівлі з релігією нічого спільного не мала. Новому власникові — Юхиму Івановичу Фесенку — приміщення дісталося за вигідну ціну, і воно задовольнило його вимоги, чого не змогла зробити будівля, що до цього виконувала функції друкарні.
Уже в 1899 році будівля зросла вгору — проєкт архітектора А. О. Бернардацці додав до неї третій поверх. Згодом друкарня зазнавала ще деякі зміни, проте, вони не були настільки кардинальними і помітними.
Сьогодні друкарня Фесенка — витвір архітектурного мистецтва у стилі наришкинського бароко з характерною для цього напряму святковою згладженістю по-боярські багатих округлих форм. Однак, для наришкинського стилю характерна гордовита вертикальність, в той час як друкарня Фесенка швидше схожа на невисокий, широкий тортик з яскравими прикрасами, яким не чужі ледь помітні відтінки західноєвропейського мистецтва.
Юхим Фесенко та його робота в Одесі
Життєвий шлях
Юхим Фесенко — уродженець багатої історико-культурної Чернігівської області, що розташована на півночі України. Народився майбутній друкар у небагатій козацькій родині у селі Головеньки, яке існує ще з XVII століття. Фінансові проблеми в сім’ї змусили майбутнього знаменитого друкаря покинути рідну землю. Втім, фінансові труднощі не завадили йому пройти шлях крізь терни до зірок. Його дорога до успіху почалася з переходу пішки до Ніжина (орієнтовно 80 км відстані), а звідти пан Фесенко вже вирушив до столиці України. Заробивши там достатню суму, майбутній друкар відправився до Одеси, де через деякий час відкрив власний бізнес.
Зазвичай трапляється так, що людина, яка пройшла шлях від бідності до багатства, починає зловживати накопиченням і перетворюється на Скруджа, однак, пан Фесенко уникнув цієї долі. Зробивши капітал, він не вдавався в скупість: велика кількість фінансів йшла на модернізацію друкарні (техніка зазвичай закуповувалася європейська), що призводило до розширення і підвищення якості продукції, що виробляється, але також пан Фесенко віддавав гроші на благодійність і, звичайно, вкладав у свою сім’ю, намагаючись дати їй найкращі можливості розвитку.
До слова, саме пан Фесенко був першим видавцем на території імперії, який організував для своїх робочих нормований восьмигодинний день. Більш того, видавець знався як гідний друг своїх робочих, яким він систематично допомагав у разі труднощів в особистому житті й яких він багато обдаровував на весіллях. Більш того, пан Фесенко придбав хутірець в Олександрівці, в якому дозволяв відпочивати працівникам свого підприємства.
Продукція друкарні Фесенко
Друкарня видавала різноманітну друковану продукцію: будь-яких форм, кольорів і розцінок. На цьому підприємстві створювалися ікони, важкі розкішні книги, зошити у лінію, картини та інше.
Видавалася чимала кількість картин в українському стилі, а також листівки, ноти та інші продукти, які зберігали в собі тексти українських народних пісень і віршів. Єдине що, видавець не міг випустити всі ці тексти українською мовою: Емський указ Всеросійського імператора Олександра ІІ стовідсотково обмежував функціонування української мови як у професійній, так й у побутовій сфері життя. У ті нелегкі для українства часи навіть релігійні проповіді переписувалися на мову імперії, знищувалися або присвоювалися літературні та наукові досягнення українців і було обмежено ввезення української літератури з інших країн.
Єдиним виходом у таких умовах було використання ярижки, яка представляє собою, по суті, написання українських слів російськими літерами (і те, твори, написані такою «орфографією», повинні були проходити через цензуру).
У друкарні Фесенка працював знаменитий український ілюстратор, художник і графік Амвросій Ждаха, який також був відомий як любитель книг і цінитель рідкісних видань книжкового мистецтва.
Уродженець Ізмаїла під час своєї роботи оформив ряд культових для України видань: його ілюстрації прикрасили «Кобзаря», «Чорну раду», «Слово о полку Ігоревім» та інше, в тому числі Новий Завіт.
Висококласна видавнича і творча робота у стінах друкарні Фесенка прославила це підприємство і його керівника на всю імперію — друкарня вважалася однією з кращих, а її продукція поширювалася по всьому світу. Деякі твори з-під верстатів цієї друкарні перекочували в Болгарію, Сербію, вирушили у Синай і Єрусалим, деякі відправилися до Греції та навіть до Риму.
Цікавий факт: за часів незалежності Української Народної республіки (УНР) уряд замовляв у пана Фесенка друк нових українських грошей — карбованців.
Загроза забудови
Неможливо заперечувати, що друкарня Фесенка є важливим об’єктом в історії видавничої справи України. Однак, навіть такі важливі історичні місця не захищені від можливостей забудов.
В кінці 2020 року державний архітектурно-будівельний контроль дав дозвіл на забудову об’єкта — на його місці мав з’явитися житловий будинок, під яким планувалося облаштувати паркінг, а також створити торгові приміщення. Однак, цьому проєктові не судилося реалізуватися, у всякому разі, зараз.
По-перше, місцеві жителі виступали проти таких змін й організовували пікети на захист друкарні. По-друге, Міністерство культури та інформаційної політики України не схвалило забудову історичного об’єкта, навіть коли забудовник надав інший проєкт, що візуально зберігав колишній вигляд друкарні, але при цьому витягав її вгору на кілька поверхів. Однак, навіть такі зміни під егідою реконструкції не були достатніми для отримання права на будівельні процеси щодо друкарні — вона захищена законом про охорону об’єктів культурної спадщини. Це означає, що друкарню можна лише реставрувати або реконструювати, але її зовнішній вигляд повинен зберігатися незмінним.
Незважаючи на те, що історичний об’єкт поки що знаходиться під захистом законодавства, не виключена можливість маніпуляцій з метою все ж змінити зовнішній вигляд і функціонал будівлі.
