Сучасний світ неможливо уявити без мобільних телефонів або планшетів, стаціонарних комп’ютерів або ноутбуків, ігрових приставок PlayStation та інших “роботів”.

Але якщо в наші дні багато гаджетів ми можемо використовувати вдома, “рубитися” в улюблені ігри або дивлячись серіали з гарним інтернетом і великою різноманітністю, то 20 років тому про таке могли лише мріяти.

Наприкінці XX століття багато тінейджерів відвідували комп’ютерні ігрові клуби, де залишали останні гроші, граючи в Counter-Strike або CS.

Які клуби відвідували одесити і як вони виглядали? У що грали діти 2000-х? Більше на odessa-future.com.ua.

Поява клубів в Одесі

Напевно, ви знаєте, що перший комп’ютер в Україні з’явився в столиці. Київ запустив “Малу Електронну Рахункову Машину” (саме так називали перший комп’ютер) у 1951 році. Він був першим не лише по всій території СРСР, а й у континентальній Європі. Ця модель стала базою для створення комп’ютерів наступних поколінь.

Через кілька десятків років комп’ютерів стало набагато більше, в Україні з’явився інтернет, і це все стало новою ідеєю для бізнесу.

Наприкінці 1980-го на початку 90-х років по всій Україні, в тому числі в Одесі почали відкривати перші комп’ютерні клуби.

У ці непрості часи багато “бізнесменів” намагалися вкласти кошти у прибуткову справу, але не всі працювали на совість. Клуби були різного характеру та комфорту.

Найпростіші та найдешевші клуби відкривали у напівсирих підвалах та закуповували пластмасові, дешеві меблі. Охорони у таких місцях не було, але й вартість за відвідування (а точніше за 1 годину гри) була дуже привабливою. Внаслідок цього, до клубів часто приходили компанії дітей: один грав, а решта дивилися, голосно підказували та тицяли пальцями в екран. Досить часто подібні заклади грабували місцеві бандити.

Комп’ютерні клуби вищого рівня могли мати охорону, а адміністратор уважно спостерігав за тим, що відбувається. Більш комфортні меблі, тиха й затишна атмосфера, приємна музика – за найкращі умови доводилося і платити більше. Враховуючи, що це задоволення було недешевим, тінейджери частіше ходили до закладів першого типу.

Тоді помітно спостерігалася “соціальна нерівність” між дітьми: хтось міг тиждень відкладати гроші, отримані від батьків на обід у шкільній їдальні, щоб 1 годину пограти у популярну гру, а інші могли собі дозволити “засісти” грати відразу на кілька годин.

Різноманітність одеських закладів

Клуб під назвою “3D” був одним із перших, хто відкрився в місті. Спочатку він називався “Комп’ютерний зал”. Заклад відкрили два чоловіки: Віталій та Зіновій. Комп’ютери закупили та привезли зі США. Можна було грати й на приставках: “Денді”, Sega Mega Drive та 3DO.

На момент відкриття, клуб знаходився на Черемушках. Згодом, коли заклад почав приносити непоганий прибуток, він переїхав на Корольова/Вільямса (на перехресті).

Лише наприкінці 1990-х клуб перейменували на “3D”. Клієнти мали можливість грати в популярні ігри на той час: “Дюна 2”, Doom, Half-Life, Counter-Strike, World of Tanks, CS Go і таке інше.

Комп’ютерний клуб не раз обкрадали: крали техніку та меблі, завдавали тілесних ушкоджень адміністраторам клубу. Контингент також приходив пограти найрізноманітніший: від школярів, що прогулюють уроки до тюремників, які лякають та наводять жах. Але так чи інакше, свого часу це місце було одним із найпопулярніших в Одесі. Час не стояв на місці, з’являлися інші гідні ігрові клуби, що перетягували на себе ковдру.

Напевно, геймерські олди згадають клуб, який знаходився в будівлі кінотеатру “Вимпел”, що на Олександрівському проспекті. Цей заклад відкрився ще за радянських років, а у 2000-х закрився.

З 1995-го по 2000-ті роки в Одесі була настільки величезна кількість клубів, що складно було порахувати загальну кількість. Конкуренція серйозна, але “Вимпел” все ж таки став одним із найпопулярніших клубів тих років.

Біля входу до закладу сидів чоловік. Він видавав кожному спеціальний талончик на певний час. При вході відразу можна було відзначити особливу, темну атмосферу і ряд комп’ютерів. На кожному моніторі виднілася певна гра: перегони, бійки, стрілялки тощо. Виходячи з цього, охочі пограти в певну гру, повинні були ставати в чергу і чекати, коли інший гравець завершить грати. Талончики коштували далеко немаленьких грошей, але підлітки, юнаки та дорослі люди – як правило, найчастіше це були хлопці чи чоловіки, все одно приходили.