Дуже рідко ми звертаємо увагу на те, що Одеса – місто, розташоване здебільшого на височині. Крім того, деякий простір, як кажуть картографи та геодезисти, розташований нижче за рівень моря. Ці причини лежать в основі низки назв одеської топоніміки. Одне з них – Деволанівський узвіз, пише odessa-future.com.ua.
Хто такий військовий інженер де Волан
Франц Павлович де Воллан (François Sainte de Wollant) народився у провінції Брабант (територія сучасних Нідерландів), а більшу частину свого життя присвятив іншій країні. Він був автором великої кількості планів міст, заводів. Але одеситам його життя та діяльність цікаві тим, що був першим в історії Одеси архітектором.
Приступаючи до роботи над генеральним планом міста, інженер звернув увагу на ідеальне розташування місцевості. У своїй роботі він використав багатий досвід античних архітекторів та містобудівників, зокрема Вітрувія. Військовий інженер зміг створити майже ідеальне місто-порт. Через роки після його смерті це відіграло важливу роль у житті Одеси, оскільки, завдяки його розрахункам, у 1854 році місто було врятовано від висадки англо-французького десанту та подальшої окупації. Артилерійська батарея, розташована з урахуванням плану де Волана, змогла дати гідну відсіч ворогу.
Якщо говорити про виключно мирний аспект міста, то неможливо не захопитись прямокутною сіткою вулиць та кварталів, закладеною де Воланом у першому міському генеральному плані. Понад десяток вулиць розташовані або паралельно, або перпендикулярно одна відносно іншої.
Цікаво відзначити, що перший генплан передбачав компактне розселення мешканців за етнічною ознакою. Звідси пішли назви вулиць Єврейська, Польська та деяких інших.
Особливості одного із загадкових куточків
Цей фрагмент одного із старовинних кварталів Одеси відрізняє, насамперед те, що протягом усієї історії його визначали як “балка”, “спуск” та “вулиця”. У кожному з цих понять є логіка.
Спуск називався балкою, тому що з обох боків від нього розташовані досить високі та круті “береги”. Навіть вулиця Балківська не така занижена.
Якщо сказати про нього “вулиця”, теж матимемо рацію. Адже основна частина спуску – рівна, без перепадів висот. І, нарешті, узвіз – саме, мабуть, нелогічне визначення.
На думку краєзнавців, узвіз, що має ім’я одного з організаторів міста, з’явився приблизно в 1812 році. Тоді це була Карантинна балка (інша назва – Карантинний спуск). Походження назви зрозуміле одеситам, які хоча б трохи знають історію заснування та перших років існування міста. Справа в тому, що неподалік цього місця було розташовано карантинні служби.
Історія міста у кілька сотень метрів
Відомо, що найстаріші одеські вулиці часто змінювали свої назви, підлаштовуючись часом на веління епохи або, навпаки, просто ставали своєрідною подякою мешканців міста людям або подіям. Обидва випадки застосовні до старовинного спуску.
Отже, ми пам’ятаємо, що спочатку це був Карантинний узвіз (або вулиця). До 1927 року (за винятком короткого періоду з 1846 по 1848 роки) він носив імена: мецената та засновника канатної справи Новікова, купця-француза Сікара, графа Лєвашова. Всі ці люди зробили величезний внесок у розвиток промисловості та освіти міста.
З 1927 року невеликий дорожній простір носив ім’я одного з організаторів повстання 1905 року на броненосці “Потьомкін” Григорія Вакуленчука. Під час заколоту його було вбито. Проводити його в останню путь вийшли тисячі людей. Поховали повсталого матроса на 2-му Християнському цвинтарі. Довгі роки там, де закінчувався спуск, стояв бюст на згадку про нього. Після відновлення на Катерининській площі пам’ятника імператриці та чотирьом “батькам” міста погруддя перенесли. На його місці тепер знаходиться пам’ятник потьомкінцям, перенесений з Катерининської площі.
Три мости над “Канавою”
У народі Деволанівський узвіз часто називають канавою, бо тут досить тривалий час були нічліжки для безпритульних та бідняків. Люди, які жили в Одесі в період румуно-німецької окупації 1941-1944 рр., розповідали, що саме тут було найбільше скупчення безпритульних дітей. Їх виловлювали з підвалів, покинутих будинків, щоб посадити за парти та дати освіту.
Світлою рисою у біографії моста є те, що будучи достатньо коротким, він з’єднаний трьома мостами з верхніми вулицями.
У своїй верхній частині спуск бере початок від вулиці Єврейської, після чого “протікає” під вулицею Жуковського і мостом Новікова. Арковий міст звели у 1822-1824 рр. за проєктом знаменитого французького інженера Ю. Гаюї, а фінансував споруду згаданий раніше купець Новіков, який жив на вулиці Поштовій (сьогодні – Жуковського). Таким чином міст з’єднав дві частини міста.
Наступний міст має ім’я графа Павла Євстахійовича Коцебу. Цей бравий генерал був генерал-губернатором нашого краю та командувачем військами Одеського військового округу у 1862-1870 роках. Автором проєкту був відомий одеський інженер-будівник С. Ландесман. Будівництво мосту тривало три роки – з 1889-го до 1892-го. Особливість цього інженерного дива в тому, що конструкції його арок були відлиті з чавуну на французькому заводі, на якому було вироблено деталі всесвітньо відомої Ейфелевої вежі.
І, нарешті, Строганівський міст. Свою назву найдовший міст дев’ятнадцятого століття отримав на честь графа А.Г. Строганова, генерал-губернатора Одеси, а згодом – президентом шанованих громадських організацій.
Загальна довжина будівлі становила 120 метрів, а висота – понад 13 метрів. У 1913 році перила Строганівського мосту замінили високими чавунними ґратами, щоб уникнути нещасних випадків.
Пам’ять про творця де Волана
У нашому місті ім’я талановитого інженера назавжди залишилося у спуску, що названо на його честь. В сотні метрів від місця, де Деволанівський узвіз вливається в Митну площу, на сходах Ланжеронівського узвозу є його погруддя. Нарешті, його постать, одного із засновників міста, становить частину скульптурної композиції на Катерининській площі.
