Статистика, як писали знамениті одесити І. Ільф та Є. Петров, знає все. Їй відома кількість районів на Одещині, чисельність депутатського корпусу в кожному з них. Проте важко уявити, скільки в Одеській області невеликих станцій і півстанків, повз які майже безперервним потоком мчать у різні боки поїзда.
Одним із таких пунктів служить сьогодні станція Ксенієве, про яку навіть всезнаюча Вікіпедія наводить лише сухі відомості, виражені в чисельних показниках. Більше на odessa-future.com.ua.
Починалося все із двох Лібенталей
На початку 19-го століття неподалік Одеси, яка швидко розросталася в різні боки від берега моря, розпочали свій історичний шлях багато населених пунктів. Їх засновниками стали здебільшого німці та швейцарці. Так, на берегах річки Барабой розкинувся Лібентальський округ, основними колоніями (так традиційно називали німецькі села) якого були Гросс-Лібенталь та Кляйн-Лібенталь. Ці села існують і в наші дні, хоча змінили свої назви на слов’янський лад: Мала та Велика Долина.
Засновником колонії Кляйн-Лібенталь, що з’явилася на планах понад двісті років тому, стали Йоган Зенгер та Антон Шляйх. Цікаво відзначити, що план забудови “маленького” Лібенталя був розроблений самим одеським градоначальником герцогом Арманом де Рішельє, а допомагав йому головний суддя Контори опікунства С.Х. Контеніус.
Життя колоній визначалося опікунською конторою, якою керував Самуїл Контеніус, який приїхав у наші краї із Сілезії. Безпосереднє управління округами та колоніями здійснювали наглядачі. З-поміж кращих колоністів обирали старост та інших керівників. Життя колоній визначалася спеціальною інструкцією, введеною в дію в 1801 і діяла до 1871 р.
У кожній колонії формувався сільський наказ (форма самоуправління) на чолі з шульцом (головою), який здійснював податкову та поліцейську владу, а також мав право вирішувати дрібні суперечки між колоністами. Тут дисципліна та працелюбність були основою господарського розвитку.
Згодом ця колонія дала свою назву сусідньому водному джерелу – лиману, бруд і ропа якого мали цілющі властивості. Цим скористався лікар Валицький, який у 1854 році заснував свій лікувальний заклад із теплими ваннами, а пізніше – з гідропатичним відділенням. У водолікарні Валицького своє здоров’я поправляли і дорослі, і діти.
Курорт на лимані
У період зміни 19 століття 20-м колонія називалася Ксеніївка. Вона складалася з двох паралельних вулиць у дві версти завдовжки (трохи понад 2 км).
Назви вулиць дуже нагадували ті, що були на той час у самій Одесі, втім, залишаються і в наш час: Дворянська та Єврейська. Між вулицями був довгий, але не дуже глибокий яр. Вздовж кожної з них колоністи поставили близько двохсот затишних будинків, у яких було близько п’ятисот кімнат. У літню пору житло здавалося в оренду, проте, ті будинки, які знаходились далі від лиману, часто порожні.
Зазначимо, що приміщення, які здавалися в оренду, були, як правило, без особливих меблів, хоча коштували від 50 до 250 рублів за сезон. З іншого боку, до послуг гостей працювали м’ясна лавка, пекарня. Тут, у кількох спеціальних лавках, можна було навіть придбати звані колоніальні товари: чай, кави, спеції.
Місцеві колоністи постачали туристів у повному обсязі рибою, свійським птахом, овочами, олією, іншими продуктами.
У книгах і газетах того часу відзначалася краса природи Ксенівки з її степовими вигонами, невеликим лісом і, звичайно, лиманом, який отримав назву від “маленького” Лібенталя – Кляйн-Лібентальський. На протилежному березі була колонія Олександрівки.
Ксенієво наших днів
З того часу минуло понад сто років, а в житті населеного пункту Ксенівка (сьогодні – Ксенієве) відбулися зміни. У 1926 році вона змінила свій статус, ставши лінійною залізничною станцією на лінії Одеса – Бугаз. У 1973 році вона була електрифікована. Тут у мирний час курсували електропоїзди, які вивозили людей до міст і вели Бессарабії. Послугами транспорту користувалися численні дачники та рибалки, що їхали за уловом на Дністровський лиман.
В адміністративному плані станція перебуває у складі с. Малодолинське Чорноморської міськради.
