Релігійний тур Одесою гарантовано займе не одну годину, пише odessa-future.com.ua. Щоб побачити все-все навіть одного дня буде мало. Але що треба побачити обов’язково?
Спасо-Преображенський собор
Цей шедевр класицистичної архітектури з його чіткістю ліній античних колон та цілковитою гармонійністю розмістився у центрі Одеси, зовсім неподалік від знаменитої Дерибасівської вулиці. Спроектований інженером В. Вонрезантом, собор почав розбудовуватися ще у 1795 році, та згодом освячений у 1808, цей храм став найбільшою твердинею християнства у всьому місті та нерухомою пам’яткою України, а в свої часи був найбільш габаритним у всій Російській імперії. В ньому відспівували знамениту акторку Віру Холодну після її містичної смерті в Одесі.
І досі у соборі проходять масштабні релігійні свята, і кожного дня можна почути потужний рев його багаточисельних дзвонів.
На жаль, як і більшість святинь країни, Спасо-Преображенський собор не пережив анти-релігійну політику більшовизму, коли всі храми чи підривалися, чи розграбовувалися, після чого на їхньому місці влаштовували спортивні зали, склади чи інші «більш функціональні» заклади. Отже, під час радянської війни з релігією, цей храм став об’єктом великого інтересу місцевої влади, яка не зважала на святість місця та прийняла рішення розібрати біло-золоту красу собору до останньої деталі. Було зруйновано мармуровий іконостас, винесено все коштовне, руйнівники навіть потривожили останки Єлизавети та Михайла Воронцових, які знайшли спокій у цьому храмі — грабіжники не боялися забирати прикраси та одяг з місця їхнього вічного сну. Але, що цікаво, пам’ятник графу Воронцову не чіпали — він так і стоїть навпроти собору по центру площі.
Після повної руйнації святого місця, тодішня місцева влада вирішила, що непогано буде влаштувати на розчищеному од храму місці розважально-рекреативний куточок. Не маючи ні граму поваги, вони запланували влаштувати вбиральню (хоча тут більше підходить саме слово «туалет») на місці, де стояв вівтар. Втім, цьому плану не судилося бути виконаним, і завдяки ініціативі академіка Філатова на тому місця з’явився ще один фонтан, який став доповненням до облаштованого парку.
Хоча дуже довго святині не було на її законному місці, православні жителі Одеси та небайдужі люди інших регіонів і навіть країн все одно вирішили знов возвести її — реконструкція храму почалася у 1999 році і була організована благодійною групою «Черноморский Православный Фонд» виключно на пожертви.
Відновлений храм, звісно, є не єдиною пам’яткою — його локація в радіусі декількох метрів має ще декілька важливих об’єктів. Наприклад, той самий фонтан Філатова, що раніше стояв замість вівтаря, змінив своє місце, але залишився неподалік: тепер навкруги нього кожного дня збираються талановиті художники, які пропонують одеситам та гостям міста свої роботи.
Окрім цього, зовсім рядом піднімається пам’ятник вже згаданому Воронцову (до речі, останки Воронцових після реконструкції храму повернулися на своє місце), а з іншого боку храму є скульптура на честь одеському архієпископу Інокентію.
Катедральний собор Святого Павла, більш знаний як «кірха»
Еклектична пісочно-руда будівля німецької євангелічно-лютеранської церкви є головним центром євангелістів, а вперше вона була згадана у 1927 році. Як це часто буває, святиня була зведена не тільки в інтересах релігійної громади, а й задля того, щоб залучити конкретних людей до співпраці. Але не дивно, що в Одесі з’явилася німецька конфесія — імператриця Катерина ІІ була німкою, уродженкою Пруссії, і саме тому в Одесі так багато дотиків німецької неоготики.
Як і з попереднім випадком, кірха у часи більшовизму потерпала. Знову ж, з будівлі робили то спортивну залу, то влаштовували бібліотеку, там також проводилися концерти. У 1976 році руйнівна пожежа призвела до остаточного закриття святині, і вона надовго стала недоглянутою тінню того, чим колись була. Не маюча охорони у ті часи, вона стала притягувати до себе любителів екстриму та підлітків, які пробиралися у будівлю, наражаючи себе на небезпеку.
Ще в 1992 році зруйновану кірху передали під піклування організації відповідної конфесії, і через декілька років святиня знов ожила. Нарівні з релігійними заходами, сьогодні там також проводяться органні та хорові концерти, а також музичні екскурсії.
Римо-католицький собор Успіння Пресвятої Діви Марії
Поєднавши в собі суворість романського стилю та витягнуту до неба стрункість готики, римо-католицька катедра на честь Богородиці стала головним об’єктом Одесько-Сімферопольської дієцезії.
Ця святиня побудована за проєктом одеського архітектора Франциска Моранді, на рахунку якого ще ряд культових для південної Пальміри споруд, а також житлових будинків, але, на жаль, не всі вони збереглися. Будівельні роботи розгорнулися ще в 1847 році.
Храм не залишила без уваги знаменита полька Ольга Потоцька, яка зробила храму цінний подарунок: копію картини італійського художника Рафаеля «Небовзяття Пресвятої Богородиці». Але це не єдиний італійський дотик у соборі — там також розміщено дванадцять італійських скульптур апостолів з мармуру.
Як і з попередніми святинями, цю також не обійшло осквернення руками більшовиків. Деякі об’єкти мистецтва, що належали храму, збереглися, але здебільшого храм було зруйновано та, знову ж, перетворено на спортзал, а повноцінне повернення храму до релігійної громади сталося тільки в 1991 році.
Якийсь час після «переродження» святині у ній грав електронний орган, але відносно нещодавно собор отримав справжній орган. Як і кірха, Римо-католицький храм проводить не тільки релігійні заходи (в тому числі дистанційні), а також влаштовує концерти: наприклад в середині березня 2021 року було організовано музичний захід на честь Богородиці, під час якого її оспівував небесний унісон жіночих голосів під акомпанемент скрипок, органу та інструменту янголів — арфи.
Храм абсолютно спокійно ставиться до зовнішнього вигляду своїх гостів та не має жорсткого дрес-коду. Жінкам та дівчатам не обов’язково покривати голову (в свою чергу чоловіки мають, хіба що, зняти головні убори). Звісно, як і у будь-яких подібних установах, не бажано приходити у відкритому одязі: слід прикрити плечі та ноги. І, певна річ, не слід приходити у вбранні, яке має на собі неоднозначні чи образливі надписи або зображення (це стосується не тільки храмів). Повний список правил щодо відвідування храму розміщений на його сайті, на який можна перейти за цим посиланням.
Мечеть як культурний центр
Культура сходу не обійшла таке багатонаціональне місто як Одеса. За 1998-2001 роки у Південній Пальмірі виросла білосніжна будівля, що зі своєю повітряною контрастністю легко вписалася в еклектичну та хаотичну гармонію різнобарвного міста.
Насправді, арабський культурний центр не є єдиним місцем збору людей відповідної конфесії — у Перлині Чорного моря налічується п’ять таких закладів, просто цей є найбільш масштабним. Спроєктований він визнаним в Україні архітектором Михайлом Повстанюком, який також влаштував реконструкцію одеського готелю «Пасаж», що є історичною пам’яткою, спроєктував одеський та київський дельфінарій тощо.
У цьому храмі, в контраст попередньому, є обов’язкові правила: відвідувачки мають прикрити голову, а відвідувачі — роззутися.
Якщо попередні храми пропонують своїм гостям концерти, то головний одеський осередок ісламу та сунізму має функціональну школу та бібліотеку — у мечеті проводяться курси арабської мови для всі охочих, і неважливо, якої релігії зацікавлена людина.
Головна синагога Одеси — Ор Самеах (Світло Щастя)
Проєкт для синагоги створив вже згаданий архітектор Ф. Моранді, який також створив Римо-католицький собор Богородиці. Звісно, синагога розташована на вулиці Єврейській — ця святиня є важливою пам’яткою культури євреїв в Україні і бере початок своєї історії ще в 1798 році.
Зрозуміло, що трагічні переслідування релігії не оминули цей значний об’єкт культурної спадщини. Радянська влада розтаскала і з цього місця всі коштовності, після чого перетворила синагогу на черговий «функціональний» заклад. Якийсь час там був зоо-музей, потім театр, потім педагогічний навчальний заклад зі спортзалом та баскетбольним кортом.
Тільки у 1996 році почалися роботи з повернення синагозі її оригінального статусу духовного об’єкту. Нині цей масштабний осередок іудаїзму також частково є вищим навчальним закладом — при синагозі відкрито Одеський Єврейський університет, який пропонує навчання за спеціальностями психологія, соціальна педагогіка, юриспруденція, інформатика, дизайн тощо.
