Гості Одеси, що проходять вулицею Пушкінською, кожного разу захоплюються ажурною огорожею, яка захищає будинок на розі з вулицею Жуковського, і часто приходять в подив від того факту, що за адресою того будинку, вулиця Жуковського, 18, знаходиться Державний архів Одеської області.
Там, де зберігають історію
Щоб пройти в будівлю архіву, треба зареєструватися на варті, де вам чітко підкажуть, в яку кімнату з якого питання звернутися. А далі дослідник, як шанобливо називають тих, хто прийшов сюди з різних питань, вже звертається по допомогу до працівників, які приймають у своїх кабінетах, або йде до читального залу. У першому випадку мова йде про пошук і видачу різних відомостей, які носять так би мовити фрагментарний характер і відносяться до відновлення родоводу, місця роботи, народження, хрещення родичів. Другий варіант – це довга і прицільна наукова робота, пов’язана з історією міста і області, підприємств, навчальних закладів. Тут до послуг відвідувачів читальний зал.
Тиха і доброзичлива атмосфера архіву приховує за собою гігантську працю людей в умовах, які деколи складно вписати в сучасні уявлення про роботу подібних установ. Так, прогрес не обійшов стороною одеський архів. В послуг користувачів є комп’ютери з зацифрованими базами даних. Для зручності та економії часу на стінах розташовані вихідні дані багатьох фондів, наприклад, метричних книг Одеської єпархії, середніх шкіл міста та багато іншого.
В архіві налагоджена серйозна наукова робота, яка реалізується в публікації серії “Праці Державного архіву Одеської області” та інформаційному бюлетені «Одеські архіви», проводяться тематичні онлайн-виставки. Спільно зі співробітниками Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова архівісти випускають методичні рекомендації для майбутніх істориків.
Обласний архів і його відвідувачі
Якщо ж придивитися і трохи попрацювати в архіві, то можна звернути увагу на те, що записатися для роботи з документами досить складно і, в кращому випадку, ви досягнете того, що можете отримувати по 5 одиниць на руки для роботи протягом декількох годин одного разу на тиждень. Безумовно, якщо у вас на руках лист-клопотання від будь-якого закладу, що кількість одиниць доходить до десяти. Але ж дуже часто в архів звертаються люди, які приїжджають з області, а також з-за кордону. Звичайно, для таких людей є резервні місця, адже людей треба поважати.
Але і тут не все можуть отримати задоволення – кількість місць в читальному залі все ж обмежена. Крім цього половина літа відводиться архівом для студентської практики, під час якої архів працює без відвідувачів. Тут, як то кажуть, все правильно. Майбутніх фахівців треба вчити на робочому місці. А виходить, що вчать їх на шкоду іншим людям, для яких виявлення того чи іншого документа життєво важливі і саме в найкоротші терміни.
Ситуація, яка сьогодні існує в архіві, не нова. Про те, щоб переселити безцінні матеріали і співробітників архіву, йдеться вже багато років. Біля двох десятки років тому були розмови про те, що науковий заклад збираються перенести в один з корпусів Інституту сухопутних військ, що перебував у стадії реорганізації. В результаті там прописався один з факультетів університету імені К.Д. Ушинського. Рішення, зізнатися, не найгірше, однак архіву і тим, хто має потребу в його роботі, від цього ніяк не легше.
Потім були чутки, що архів хочуть вивести за межі міста, мовляв, обласний, можна і де-небудь на території області розмістити. Але тут, на щастя, щось, як то кажуть, не склалося, і залишився архів в будівлі колишньої Першої єврейської нової синагоги, побудованої ще в 1865 році.
Трішки історії
У 1925 році синагога була закрита, а будівлю передали єврейському робітничому клубу. У 1929 р. в будівлі розмістився клуб взуттєвої фабрики, у веденні якої він перебував до початку війни з фашистською Німеччиною.
На початку 1942 року, в період окупації Одеси німецько-румунськими військами, в напівзруйнованій будівлі колишньої синагоги розмістився архів дирекції культури Одеського муніципалітету.
Після звільнення Одеси в квітні 1944, рішенням Одеської міської ради від 20 червня 1944 будівлю було передано Одеському обласному архіву, реконструйовано, пристосоване під зберігання документів з 1944 по 1964 рр. і введено в експлуатацію в 1965 році. В результаті план колишньої синагоги був істотно змінений – безкаркасна і пуста всередині, ця споруда перетворилася на 2-поверховий адміністративний корпус з 5-поверхової внутрішньої конструкцією для архівосховищ.
Монументальна будівля для чергового чиновницького апарату
В черговий раз про територіальну долю архіву заговорили на днях, коли в Одеській ОДА було висунуто питання про надання приміщення новій структурі Агентству регіонального розвитку. Вибір виявився простим. Під нову структуру з поки ще незрозумілими функціями вирішили пристосувати величезну і простору споруду, що займає кут вулиць Рішельєвської та Дерибасівської і належала раніше Одеському відділенню НБУ.
На користь даного рішення висловився, зокрема, директор департаменту міжнародних відносин облдержадміністрації Роман Григоришин, який вважає, що подібна «крута локація» зможе стати “економічним і туристичним магнітом» для Одеси.
Деякий час назад на будівлю претендував і архів Одеської області, але, на думку чиновника, для такого закладу у колишньої будівлі Нацбанку занадто багато вікон і дверей, та й не місце йому в самому центрі міста.
Отаке ставлення до старовини і тим людям, які шукають своє коріння, вивчають історію Одеси, яку зберігають архівні документи, частина яких перебуває в дуже поганому стані, а знаходження їх не в самих придатних умовах зберігання не йде на користь. Папір схильний до старіння, чорнило – до вигоряння. Але ж одного разу в архів може звернутися і Р. Григоришин, а виявиться, що документи, які цікавлять його, втрачено. А все тому, що містка і простора будівля дісталася його чиновникам.
Остаточне рішення щодо передачі колишньої будівлі НБУ в будь-чиї руки не прийнято. Поки що тільки намічено презентацію Агентства регіонального розвитку, яке має запрацювати до кінця весни поточного року. Часу залишилося мало. Можливо, своє слово повинен сказати голова Облдержадміністрації С.Р. Гриневецький, в підпорядкуванні якого нова структура буде функціонувати. А нам, що переживають за місто, його історію та її збереження, залишається чекати і сподіватися, що для архіву знайдуть все ж слушне місце.
