Понеділок, 25 Жовтня, 2021

Таємниці і загадки Інвалідного провулка

В Одесі можна часто спостерігати цікаве явище, пов’язане її вулицями та провулками. Часто чим коротше вони, тим більше загадок, таємниць, питань вони зберігають. Сьогоднішній провулок Топольського, який не випадково названий Інвалідним  у заголовку статті, цьому підтвердження. Далі на odessa-future.

Загалом, невеликий і злегка звивистий провулок, викладений бруківкою, що говорить про його “шляхетне” походження, звичайний. В одному з найбільш тихих провулків Одеси є будинки, навіть невеликий офісний центр, гуртожиток, продуктовий магазин.

Сьогоднішній провулок має одеську особливість. За його непарній стороні немає будинків, самі будинки-то є, а прописані вони по інших вулицях або провулках. Але ж колись було все по-іншому.

Перші мешканці провулку

Хоча перші відомості про провулок узагалі відносяться до 1865 році, він зародився в 1813 році, коли було завершено будівництво оборонної казарми № 4 для 12-ї піхотної роти. Будівництво здійснювалось за проектом інженерів Е.Х. Ферстера і І.І. Круга, пізніше свої корективи вніс, німецький інженер П.К. фон Сухтелен. А завершувалося будівництво під керівництвом Д.І. Круга в 1809-1813 роках.

Головна функція будівлі – казарми – збереглася за ним до кінця його днів. У ньому по черзі розміщувалися жандармська і інвалідна казарми, казарма арештної роти. Сама ж будівля значилася під № 8. Власне від інвалідної казарми провулок отримав свою першу назву.

Пізніше на цьому місці квартирує Люблінський 59-й піхотний, сформований в 1831 році. В середині 1910-х років будинок носив статус міського, тобто – для міських потреб.

Правосуддям в провулку займався мировий суддя 3-го ділянки. На цій посаді досить довгий час був статський радник Семен Йосипович Фабрицкий, тесть чемпіона світу з шахів Олександра Альохіна. Суддя приймав за адресою: Ніжинська, 14.

Охорона правопорядку покладалася на дві ділянки поліції. Так, наприклад, в 1895 році квартал від вулиці Новосельського до Ковальської перебував у віданні Херсонського ділянки, від Ковальської до Старопортофранківській – Петропавлівського.

Пасторський дім № 1

У перші роки 19-го століття багата будинками була непарна (права) сторона. Там були вдома: № 1, що належав Лютеранській церкві, № 3 – прибутковий будинок домовласника І. Гешеле (в 1912 перейшов у володіння Е.А. Висковатова) і № 5 домовласника Б. Бродського. У довідниках тих років додатково зазначено, що будинок № 1 розташовано між Новосельського і Ковальською вулицями, № 3 – між Ковальською і Каретним провулком, а № 5 – між останнім і вулицею Старопортофранківською.

Один з «зниклих» будинків носив перший номер № 1. Сьогодні це – Новосельського, 68/1, оскільки ставився до вже згаданої церкви, іменованої в народі «Кірха». Побудований в 1897-1899 роках за проектом архітекторів А. Е. Шейнса і А.І. Бернардацці він служив пастирським будинком і богадельнею. У 2000-2002 роках пройшла реконструкція будівлі. Сьогодні в ньому розташовується будинок прийомів, в якому є невелика актова зала, пристосована для проведення камерних концертів і де проходять репетиції хору Лютеранської церкви, адміністративні приміщення. Іноді цей будинок все ж відносять до провулку Топольського.

Єврейське училище для дівчаток

Цікавою видається історія місця, на якому знаходиться будинок № 5 – по суті на Старопортофранківській, 61 – за адресою. Відзначимо, що вхід в корпус знаходиться якраз у провулку Топольського.

У 1875 році то була ділянка площею в 308 квадратних сажнів з адресою: Старопортофранківська вулиця, 57 кут Каретного провулку, 25, що відносилася складався в IV кварталі Петропавлівського ділянки і належав Шмідту.

До 1883 року у ділянки змінилася адреса на Старопортофранківська, 61, але власник залишився тим самим, в 1895 році власником ділянки був Посохов. І нарешті, останнім в 1898 році власником був А. Швайкевічу. До початку 1900-х років на вказаному місці там стояв житловий будинок Шмідта. Після того як будівля була придбана Б. Бродським, його знесли, а замість нього побудували новий для Єврейського казенного дівочого училища, яке раніше було розташоване в будинку на Успенській, 95. У довіднику «Вся Одеса на 1901 рік» училище значиться за адресою: Інвалідний провулок , власний будинок.

Будинок був двоповерховим з підвалом, пізніше, на початку 1930-х років до на ньому було надбудовано 2 поверхи, як вважають фахівці, за проектом Ф.А. Троупянського.

Провулок часів Віри Інбер

У перші роки роботи на новому місці його директором була Ірма Шпенцер – мати Віри Інбер. Сім’я майбутньої поетеси жила в тому ж будинку, поки не був побудований власний будинок. В оповіданні «Смерть Місяця», згадуючи рідний квартал, Віра Інбер писала:

«У нас в квартире моя комната была лучше всех. Пол ее, лежащий как раз над подворотней, был настлан особенно высоко, чтобы не дуло. Благодаря этому из коридора в комнату вели четыре ступеньки, а окно доходило до пола. Улица, где мы жили, была невесела и официальна. На ней были расположены городские училища, богадельня, приют для подкидышей, две церкви и артиллерийский склад. Днем все это угнетало, но вечером, погасив свет, великолепно было сидеть на моем окне, как на водоразделе двух течений: улицы и комнаты. Улица, неприятная днем, в этот час хорошела. Без пешеходов и лавок, легко тронутая огнями, она текла свежим потоком к окраинам».

Цікаво відзначити об’єкти, про які згадує одеська знаменитість. Очевидно, що вона розповідає про ті місця, які перебували не тільки інвалідності провулку. Люди, які добре знаю місто, визначать в притулку для покидьків пологовий будинок № 2, в церквах – Лютеранську церква на Новосельського, 68 і, швидше за все, церква Зої і Григорія біля тодішньої Жіночої гімназії № 2. Що ж стосується двох міських училищ, то одне з них – напевно, училище Святого Павла, що знаходилося в Лютеранському провулку, один з будинків якого виходив на Інвалідний провулок.

На початок 1914 року училище все так же розміщувалося за адресою: Інвалідний провулок, 5, а його директором (доглядачкою) була Софія Ісаківна Шафір, дочка вона ж викладала математику. Проживала доглядачка в тій же будівлі. Там же проживала і З.І.Шафір, вчитель французької мови і, швидше за все, сестра Софії.

Диспансер і інститут

Після революції в будівлі колишнього єврейського училища працював Центральний туберкульозний диспансер, творцем якого і першим головним лікарем був доктор Соломон Наумович Вайнер, один з організаторів боротьби з туберкульозом в Україні.

У 1938 році в корпусі розмістився Одеський електротехнічний інститут зв’язку з адресою: Старопортофранківська, 61. На даний момент це – лабораторний корпус Одеської академії зв’язку, який закритий, а під склом вхідних старовинних дверей прикріплено невелике оголошення про те, що корпус на ремонті. Доля корпусу викликає тривогу жителів міста, оскільки вже не раз було таке, що спочатку будь-які будівлі продавали, на деякий час «забували» про ні, оскільки акти продажу були незаконними, потім руйнували і будували багатоповерхівки.

На будівлі лабораторного корпусу встановлена, меморіальна дошка, що проливає світло на сьогоднішню назву провулка, що має ім’я льотчика Віталія Топольського, який захищав Одесу в 1941 році. Ім’я льотчика було присвоєно провулку за рішенням Виконавчого комітету Одеської ради депутатів трудящих в травні 1965 року народження, в дні святкування 20-річниці Перемоги над фашизмом.

Вчені і музиканти, вчителі і священики … Доля багатьох відомих в Одесі людей проживали і проживають в провулку Топольського, який колись був Інвалідним, носив ім’я піонерії і Менделєєва. А сьогодні цей невеликий шлях продовжує залишатися одним із найспокійніших куточків Одеси.

Latest Posts