Різноманітна Одеса різноманітна у всьому. Скласти оптимальний маршрут по її історичним пам’яткам всього лише на день просто неможливо. Звичайно ж, гості міста не встигнуть побачити кожну деталь знаменитої Перлини Чорного моря. Та й одесити й одеситки самі часом у низці побутових занять не встигають звернути увагу на архітектурні та символічні багатства контрастного південноукраїнського міста, пише odessa-future.com.ua.
Що зазвичай згадується відразу, коли хтось починає говорити про архітектурну складову міста? Звичайно, у розумі виникає образ Оперного, Пасажу, Філармонії, музею Західного-Східного мистецтва та ряд інших будівель, які можуть здивувати деталізованістю ліпнини, масивністю колон, витіюватістю прикрас на фризах… Але також архітектурною величчю можуть похвалитися і численні храми Перлини Чорного моря. І нарівні з цим, в їхніх стінах зберігається довга історія розвитку міста.
Не можна сказати, що якийсь конкретний храм важливіше інших як в архітектурному плані, так і тим більше в духовному. Вони все однаково цінні і важливі для сотень, тисяч і мільйонів людей, і не тільки одеситів і одеситок. І абсолютно всі вони по-своєму прекрасні.
Спасо-Преображенський кафедральний собор
Розташована у самому центрі міста, ця святиня дивує своєю красою. У ній легко побачити класицистичний стиль: масивні колони, велика кладка, строгість і симетричність ліній… За масштабами це найбільший православний храм за всі одеські. Оточений пам’ятками, він стоїть в центрі однієї з головних площ міста — і цей храм сам є значною пам’яткою і цінним об’єктом одеської історії.
Історія храму
Його заснували ще в 1795 році (!!!). Звичайно, спочатку церква не була такою великою, але вона стала прародителькою того шедевра архітектури і православного притулку, який ми маємо сьогодні. Будівництвом займався інженер-капітан В. Вонрезант, і споруда мала завершитися через пару років, але все затягнулося до 1808 року через смерть Катерини II — тоді в цілому будь-яке будівництво призупинилося. Відновленням робіт над храмом Одеса зобов’язана герцогу де Рішельє.
Більш схожою на сьогоднішній вигляд церква стала вже на початку XX століття, адже Одеса стала єпархіальним центром Херсонської єпархії та було прийнято рішення зробити цю святиню кафедральною. Отже, з 1837 собор всіляко добудовували і, можна сказати, модернізували.
У якийсь момент одна з найкрасивіших і найбільш масивних святинь Одеси була стерта з лиця землі радянською владою. Попередньо собор розтягнули на предмет цінностей, а потім підірвали — дзвіниця звалилася на основну будівлю. Радянська влада планувала зробити на святому місці громадську вбиральню, але в підсумку там просто був парк…
Відродження святині
(На фото: храм під час реконструкції)
Храм почав своє відродження в 1999 році завдяки Чорноморському Православному Фонду. Все було зроблено без державних бюджетних коштів — виключно за фінансову допомогу від одеситів, одеситок і жителів інших міст і країн, які цінували Одесу.
Храм і сьогодні залишається одним з найпопулярніших в Одесі, і дзвін його дзвонів щодня розноситься луною по вулицях центру міста. Цікавий факт: в некрополі храму покояться останки панів Воронцових. Було і кілька мощей архієпископів, а також чудотворна ікона Касперівської Божої Матері, але все це перенесли в Успенський собор і Успенський монастир.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці
Ще один масштабний храм, який добре видно здалеку. Якщо минулий був шедевром класицизму, то цей має всі риси візантійського стилю і має більш середньовічні вібрації, особливо внутрішнє оздоблення, прикрашене шикарними фресками.
Цей храм буде молодше попереднього — його історія почалася в 1855 році. Добудований храм був в 1869 році.
Чудотворна ікона
Як уже було згадано, в ньому зберігається чудотворна ікона, історія якої сповнена чудес. Ікона ця перекочувала на ці землі з Трансільванії і раніше передавалася у спадщину, але в 1809 році її викупила поміщиця Касперова. Пані Касперова якось молилася біля ікони з проханнями до вищих сил про допомогу в життєвих негараздах. І раптом жінка побачила, як Божа Матір зі старою ікони посвітлішала, та й сама ікона засяяла з новою силою.
Ще одна чудова історія пов’язана з сусідкою пані Касперової — Вірою Бурлєєвою. Якось жінці, у якої був параліч руки, приснилася Божа Матір, яка сказала їй їхати в село до цієї ікони і помолитися. Бурлєєва вирушила за велінням вищих сил до пані Касперової, помолилася — і зцілилася. Але це був не останній випадок. Ще кількох людей ікона врятувала то від падучої, то від, знову ж таки, паралічу, то від інших страшних хвороб, які в ті часи обрізали людське життя назавжди.
Собор й Іона Одеський
Інший важливий релігійний артефакт церкви — мощі Іони Одеського. Він був священиком в храмі, і всі парафіяни знали його як людину з дивовижно богонатхненними проповідями. Але нарівні з цим Іона Одеський також прославився своєю добротою, активністю у благодійності та вірністю своїм ідеям. Коли йому пропонували евакуацію в 1920-х роках, він відмовився кидати свою паству. Потім його заарештували, але відпустили, тому що тисячі віруючих оточили місцеве радянське управління з вимогою не торкатися священика.
Вірменська церква
Ще одна релігійна споруда, яка має чудовий вигляд і пам’ятає старі часи. Вона з’явилася в 1840 році недалеко від ринку. Звичайно, і цей храм не обійшли труднощі, породжені радянською владою — ідеологічно він суперечив радянській картині світу, таким чином храм розібрали в 1952 році, а на його місці зробили звичайний будинок, де жили люди. Тільки в 1993 році після здобуття Україною незалежності одеський виконком прийняв рішення храм відновити.
Римо-католицький костел святого Петра Апостола
Ще одна святиня в самому серці Перлини Чорного моря. В країні храмів такого типу — малих базилік — всього лише 4.
Зовні непримітний і навіть трохи похмурий, всередині цей храм набагато світліше. І все ж, можна розглянути риси необароко, хоча святиня не відрізняється помпезністю і величністю. За фактом, єдина прикраса в її екстер’єрі — мозаїка з апостолом Петром.
Історія базиліки
Історія у цього об’єкта вкрай цікава. Прибув якось в Одесу представник французького роду Петро Васал і в 1911 році купив на цій вулиці землю. У планах у нього було побудувати тут концертний зал, але раптово життя його обірвалося. Тоді спадкоємець цього чоловіка, Олександр Васал, вирішив зробити святиню. Плюс, віруючих римо-католиків в Одесі було і залишається достатньо, а от притулків для них в ті часи було значно менше.
Все було добре до релігійних гонінь цінителями ідей комунізму. Якось так вийшло, що всі собори позакривали, священиків заарештовували і гнали, релігійним людям, загалом, проблем вистачало з новою політикою. А ось костел вистояв і став основним притулком для багатьох релігійних людей не тільки з Одеси, але і з інших південноукраїнських міст.
Після Другої Світової, здавалося б, все трохи заспокоїлося, але все одно тривали арешти настоятелів церков. Дуже довго в малій базиліці Одеси не було настоятеля.
Тадеуш Хоппе в Одесі
Життя в храм вдихнув новий настоятель Тадеуш Хоппе, який приїхав у 1958 році. Жив новий настоятель у підвальному приміщенні святині. Завдяки йому з’явився новий вівтар, з’явилася нова люстра. Нарівні з поліпшенням стану святині Тадеуш Хоппе брав безпосередню участь у поверненні релігійній громаді Одеського кафедрального собору, парафії від собору Климента, котрий було зруйновано, тощо. В цілому Тадеуш Хоппе зробив стільки для римо-католиків та інших віруючих в Одесі, що його пам’ять після смерті в 2003 році увічнили у формі музею, який знаходиться прямо у святині.
Храм Святителя Луки і Архангела Михайла
Цікавий приклад дерев’яного зодчества у Перлині Чорного моря. Цей храм один з наймолодших в Одесі, незважаючи на те що здебільшого він зроблений під старовину. Святиня «народилася» в 2010 році. Що цікаво, вона зроблена з техніки «без єдиного цвяха». До слова, побудували її за рекордні терміни — менш, ніж за півроку.
Нехай ця святиня не може похвалитися багатою історією і мощами великих релігійних діячів, які героїчно захищали свою паству, але зате вона може похвалитися своєю естетикою і багатофункціональністю. При церкві є недільна школа (і для дорослих в тому числі), бібліотека, спортивний зал, трапезна і ще кілька приміщень, де можна як розвиватися, так і розважатися.
Собор Успіння Пресвятої Діви Марії
Святиня і за сумісництвом шедевр романський-готичної архітектури завжди привертає увагу одеситів і одеситок, які йдуть або їдуть по Катерининській вулиці. Архітектурний стиль тут проглядається дуже чітко: в очі кидається витягнутість храму до небес, в цілому «стрункість» храму, характерні прикраси скульптурами і строгість форм. Зовні нехай храм і не дихає багатством, але всередині нього — дивовижно красиво. Підлога — справжній мармур, стіни з пілястрами під мармур тільки мімікрують, але виглядають ідеально. В очі кидається струнка колонада, яка створює коридор для погляду і направляє його на гарний вівтар.
Розробкою проекту в 1847–1853 роках займався Франческо Моранді — знаменитий в Одесі зодчий італійського походження. Разом з ним проектом займався інший не менш активний архітектор у Перлині Чорного моря — Фелікс Гонсіоровський.
Раніше однією з головних визначних пам’яток церкви була різьблена кафедра, яку не вдалося зберегти. Взагалі, за часів радянської політики постраждало дуже багато релігійних артефактів і предметів мистецтва на відповідну тематику, але деякі об’єкти вдалося зберегти (їх ховали в уже згаданому римсько-католицькому костелі святого Петра Апостола).
1935 рік був вкрай невдалим для храму, тому що його закрили, а потім на місці святині і зовсім з’явився клуб. Коли місто ненадовго захопили німці, робота храму відновилася, але потім припинилася знову. З поверненням радянської домінанти храм втратив красу своїх колон і став функціонувати як спортзал. На місці, де покоїлися останки священиків і графа Ланжерона, зробили яму для стрибків у довжину.
Тільки в 1991 році почалися реставрація та відродження храму. І він до цих пір дивує своєю красою, а також часом в його стінах чутна янгольська музика органних концертів.
Михайлівська церква
Взагалі, те, що сьогодні стоїть на місці церкви (теж святиня), не можна стовідсотково назвати все тим же храмом. По суті, життя споруди на цій землі розділена на до та після…
Що було до
Храм на Молдаванці був одним з найстаріших в Одесі — він «народився» у 1817 році. Була при ньому і церковно-парафіяльна школа, і красива вежа з дзвоном. Взагалі, на старому зображенні церкви видно, що в ній є щось і від естетики готики, і від візантійського стилю, і від романського
Що ж сталося з цією гарною будовою? Нескладно здогадатися: те ж саме, що і з усіма попередніми. Радянська влада знищила храм, стерши в пил, а за два роки до вибуху опечатала святиню.
Що було після
Відродження храму, як і багатьох інших, почалося тільки з набуттям Україною незалежності. У 1999 році почалося будівництво, але масштаби вже були менше. В результаті храм вийшов на вигляд набагато простіше і більше нагадує простоту і функціональність середньовічних часів. Ні в якому разі це не применшує важливості об’єкта як релігійного, адже естетична складова у таких питаннях йде на другому місці.
Проте, перебудовувалася церква не без проблем. Деякі місцеві жителі виступали проти будівництва і доводили його незаконність. Втім, в результаті святиню все одно розмістили.
Кілька слів наостанок
Звичайно, це далеко не всі храми Одеси, а скільки ще шедеврів архітектури і великих святинь знаходиться в області! Що конкретно до Перлини Чорного моря, можна ще пригадати Арабський культурний центр і собор Святого Павла, це як мінімум.
Однак, захопити абсолютно все церкви за одну прогулянку просто неможливо. Але якщо вже дуже хочеться розширити свої знання про релігійне життя міста, то почати можна з усього вищесказаного.
