Приїжджаючи до Одеси, ми насамперед, прагнемо відвідати найпопулярніші та нові місця у місті: хтось поспішає до моря, маючи намір прогулятися по набережній та нагодувати чайок, а деяким хочеться відвідати нові заклади та скуштувати одеські страви.
Лише невелика частина людей міркують по-іншому: їм цікаво, навпаки, відвідати ті місця, про які мало хто говорить і знає. А що, щодо найстарішої споруди в місті, як вона виглядає і що з себе представляє? Більше на odessa-future.com.ua.
Будівля, що нещодавно зазнала зносу
У місті налічуються кілька будівель, які перевищують, навіть, вік самої Одеси і в наш час. Вони “змагаються” між собою за звання найстарішої будівлі.
Взагалі, найстаріший будинок в Одесі розташовувався в Червоному провулку, а називали його Турецьким будинком.
Будівлю було збудовано ще до того, як заснували місто, у 1792 році. Належав цей будинок сім’ї Егізів. У 1992 році його пустили під знесення і, відтоді, немає точного твердження, яка будівля “та сама”.
Будинок на Дерибасівській
У наші дні, все ж таки, перше і почесне місце “старого будинку в місті” займає Будинок Дерибаса, побудований ще в 1798 році.
Будинок виконаний у стилі ампір, має два поверхи та аж три фасади: на Міський сад, вулиці Дерибасівську та Гаванну.
Ця будівля має прекрасне розташування біля Пасажу, чим завжди приваблювала торговців і бізнесменів. Але, будинок довгий час належав Дерибасам, що не давало можливості, відкрити тут якісь заклади та тематичні установи.
Наскільки відомо, Фелікс де Рібас подарував свою ділянку Міському саду. Через якийсь час, з невідомих причин та обставин, ділянка та саму будівля, перейшли у володіння якогось Соломона Ісаковича. Після його смерті будинок перейшов у володіння дружини Соломона – Рашель.
У середині 19 століття, вона перетворила будівлю, на так званий, культурно-розважальний центр (щось схоже на наші сучасні торговельні центри): спочатку, тут відкривали різні заклади, щось схоже на кав’ярні та кондитерські. Вони були дуже популярними, тому що тоді, в принципі, подібних закладів було небагато, але й звичайно, найголовніше – це розташування, в самому серці старого міста. Мабуть, навіть найпростіший заклад, мав попит у такому хорошому місці. Крім цього, тут відкривалися мистецькі виставки та картинні галереї.
Потім, у 1890-ті роки, одну з частин будинку було викуплено редакцією газети “Південний огляд”. Редакція співпрацювала з різними поетами на той час і, загалом, була успішною.
1913 року брати Уточкіни (Микола та Леонід) відкрили тут свій кінотеатр, під назвою “Кіно-Уточ-Кіно”. Брати викупили, спочатку три кімнати, об’єднали їх і зробили один кінотеатр, а потім, під їхнє управління перейшла більшість всього будинку. Кінотеатр став користуватися чималим попитом: у 1913 році відбулося відкриття, робота приносила дохід, що дозволило братам розширити та покращити кінотеатр і наново відкритися у 1916 році.
Кінотеатр кілька разів змінював свою назву, та й місцева влада чинила певний тиск на власників кінотеатру. 1998 року в будівлі сталася пожежа і, можливо, кінотеатр вже й не відкрився, але провели б реставрацію, що дозволило йому пропрацювати ще 8 успішних років. Потім кінотеатр закрився, а на його місці відкрили кафе.
Говорячи про архітектуру будівлі, то спочатку вона була виконана в класичному стилі з елементами бароко, а вже при братах Уточкіних зазнала певних змін. Будівля, хоч і залишалася в класичному стилі, але вже з більшими елементами, колонами, виразними кутами, створюючи якесь враження про багатошаровість, гармонійно вписуючись у стиль всієї будівлі та навколишню естетику.
