Польська вулиця, Польський узвіз, пам’ятник і меморіальна дошка в пам’ять про коротке перебування в місті Адама Міцкевича. Все це – штрихи портрета багатонаціональної Одеси, яка завжди прагнула до діалогу. Якщо говорити про сферу освіти, то учасниками такого діалогу є сьогодні Одеський національний університет імені І.І. Мечникова і середня школа № 121. Далі на odessa-future.
Одним з головних ініціаторів учасників діалогів із зарубіжними країнами був Одеський університет імені І.І. Мечникова, у стінах якого працювали і навчались представники багатьох національностей.
Поляки в історії міста
Поляки були серед тих людей, які становили одну з найбільших діаспор перших років існування Одеси, чому сприяли розділи Польської держави (Річ Посполита) Австрією, Пруссією і Росією в кінці XVIII століття. Згідно з першим переписом жителів Одеси, в липні 1795 р з 2354 душ податного населення, 12,8%, або 300 осіб були поляками. З огляду на такий показник, керівництво міста вже в 1796 році виділив в центрі міста ділянку для будівництва католицької церкви, що побачила світ до кінця 1803 року. Перший костел був дерев’яним, як і багато перших споруд молодого міста, тому на його місці в 1850-х роках звели новий католицький храм.
В Одесі часів Рішельє оселилися представники відомих польських сімей Потоцькі, Сабаньські, Чарторийські, Ягеллони, Маньківські та інші. Свого роду главою польської діаспори став граф Прот Потоцький. Дружиною Бессарабського та Новоросійського губернатора М.С. Воронцова була Єлизавета Браницька, дочка польського графа Ксаверія Браницького. Присутність цих людей відображено в сучасній топоніміці міста. Крім зазначених на початку назв, в нашому місті є вулиці Софіївська (в честь Софії Потоцької, дружини князя Станіслава Потоцького), Колонтаївська (на честь начальника Одеського порту Е. Коллонтая).
У 1825 році в одеському вищому суспільстві з’явився засланець поет Адам Міцкевич. Тут він шукав роботу, але залишився без отой, хоча і з платнею.
У другій половині XIX століття в Одесі жив і творив поляк Фелікс Гонсіоровський, серед проектів якого ми зустрічаємо багато житлових будинків, приватних особняків, в тому числі знаменитий «шахський» палац, будівля нинішнього Одеського історико-краєзнавчого та Археологічного музеїв. До речі, «шахський палац» був побудований за замовленням торговця зерном Зенона Бржозовского, співвітчизника відомого архітектора.
Три покоління родини Вірановських
Вірою і правдою Одесі служили і продовжують служити кілька поколінь вихідців з Польщі Вірановській. Родоначальником одеських Вірановський став генерал-лейтенант Георгій Миколайович. Випускник Володимирського Київського кадетського корпусу і 3-го військового Олександрівського училища, цей офіцер пройшов шлях від підпоручика Житомирського 56-го піхотного полку до командувача корпусом.
З 1903 року військова доля генерала Вірановського зв’язала з Одесою, де він був штаб-офіцером для особливих доручень, потім, з лютого 1904 року, старшим ад’ютантом штабу Одеського військового округу.
У 1905 році він покинув Одесу, брав участь у війні з Японією і знову повернувся в чорноморське місто, де посів на посаді начальника штабу військ Одеського табірного збору. З 1908 року він був на командних посадах у військах, брав активну участь у Першій світовій війні.
Син генерала Вірановський Микола Георгійович присвятив своє життя музиці. Протягом всього свого життя він різними хорами, але найбільше став відомий як регент в деяких храмах Одеси. З 1956 року і до самої смерті в 1985 році він був регентом архієрейського хору в Успенському кафедральному соборі в Одесі.
По стопах батька пішов син регента – Георгій Вірановский, професор Одеської музичної академії імені. А.В. Нежданової, композитор і педагог. Свою професійну діяльність він поєднував з громадською роботою, беручи участь в журі музичних фестивалів і конкурсів, наприклад, фестивалю хорового мистецтва «Південна Пальміра».
Польський сегмент Одеси сьогодні
Прикладів участі етнічних поляків в житті Одеси можна навести багато, але потрібно звернутися і до сучасності, яка показує, що в Одесі поважають і розвивають традиції польського народу.
В Одесі з 2013 року працює Національно-культурне товариство поляків «Польська нота». Учасники товариства вчаться в музичній школі при товаристві, всі бажаючі вивчають польську мову, відвідують лекції з культури Польщі. Є заняття і для маленьких одеських поляків, з якими займаються в арт-студія «Золоті руки», дитячо-підліткової театральної студії «Браво». Учасники суспільства беруть участь у міських заходах і виїжджають з концертами по Україні та європейським країнам.
Одеса і Польша – учасники освітнього діалогу
Ви хочете вивчити польську мову? Тоді вам треба, як кажуть в Одесі, в школу на Соборці. Дійсно, Попри те, що в місті вже досить шкіл, де вчать польську мову, школа № 121 залишається в цьому сенсі сильною. Вже з першого класу діти вивчають правила читання, читають короткі тексти; потім вони вивчають граматику польської мови, культуру і традиції країни; незмінно беруть участь в європейських святах. А найстарші діти складають кваліфікаційні іспити на знання польської мови.
Своє володіння польською мовою учні показують на олімпіадах, з яких постійно повертаються лауреатами. Багато у них перемог в конкурсах, які організовує Генеральне консульство Республіки Польща в Одесі.
Так, нещодавно учениця 11-го класу Анастасія Вітковська зайняла почесне 3-е місце в онлайн-конкурсі «Стефан Вишиньський – примас тисячоліття», організованому польським консульством в пам’ять про одного з найбільш шанованих в Польщі священика, учаснику боротьби з фашизмом.
Більш академічний рівень співпраці з Польщею існує в Одеському національному університеті. Черговим доказом прагнення одеських викладачів і вчених до розширення співробітництва з Польщею стала зустріч ректора ОНУ Вячеслава Труби з консулом Республіки Польща в Одесі Катажиною Солек. Це була перша зустріч дипломата з ректором поважного вишу.
Учасники офіційної зустрічі обговорили перспективи подальших відносин між ОНУ та вишами, культурними і науковими установами Польщі. Тим більше, що, за словами ректора ОНУ, група студентів вивчає польську мову.
Приклади сучасних взаємин між Одесою і Польщею показують, що з плином століть вони продовжують розвиватися, що ніяк не відбивається в топоніміці міста. У нас немає вулиці Лодзинської – на честь Лодзі, з 1993 року міста-побратима Одеси; немає парків по типу Грецького або Стамбульського. Але це не можна вважати чимось неприємним, адже часом дружба і взаєморозуміння дорожче формальних позначень і найменувань.
