На думку депутатів міськради, на території Одеси розташовано кілька тисяч МАФів. Жахливе слово розшифровується як мала архітектурна форма. Ми ж звикли називати їх простіше – кіоск, будка, будочка. Далі на odessa-future.
Газетний кіоск на перехресті однойменних вулиці та площі
Жителі міста з великим стажем пам’ятають, як на площі Толстого, навпроти вікон будинку № 30 по однойменній вулиці, стояли три такі кіоски. В одному з них продавали воду, в іншому – книги, у третьому – газети, журнали, поштові марки.
Третій кіоск мав безліч особливостей. Насамперед, це були постійні читачі, для яких відкладалися газети або журнали. Деякі видання надходили до кіоску в лічених екземплярах. Наприклад, це був “Футбол-хокей”. Попит на нього був приблизно такий, як сьогодні на книги про Одесу Юлію Вербу чи краєзнавчі праці Олега Губаря.
Полювання на марки та рідкісні видання
Футбольні вболівальники чекали з нетерпінням на появу цього тижневика. Слід зазначити, що він коштував 15 копійок, як п’ять квитків для проїзду трамваєм. Але це була його собівартість для споживача, адже в Одесі існувало неписане правило, якого всі суворо дотримувались. Разом із виданням кіоскери продавали якусь газету, яка не мала популярності, вартістю 3-4 копійки. Вигоду при цьому отримували усі. Читач міг дізнатися, що відбувається у світі футболу, держава отримувала близько 7 млн рублів прибутку на рік (всього лише від продажу одного найменування періодики). І, нарешті, продавець виконував план продажу.
Ще однією важливою торговою одиницею були поштові марки, які, до речі, мали великий попит. Сьогодні за якусь марку 70-80-х років минулого століття колекціонери готові викласти кругленьку суму. А якщо марка старіша? Відповідь очевидна.
Особливий попит мали зубчасті вироби з паперу, присвячені польотам у космос або Олімпійським іграм. Особливу насолоду колекціонерам доставляли комплекти-трійки: власне марки, поштові блоки та конверти на задану тему.
В епоху, коли не було Інтернету, а телефон був далеко не у кожній квартирі, кіоски складали своєрідний центр одеського життя.
Можна уявити таку картину. Купив, скажімо, робітник, який грає у вільний час за футбольну команду свого підприємства, олімпійські марки. Щоб поділитися радістю, він переходить вулицю Льва Толстого та підходить до телефону-автомату, який укріплений на будинку, де працює швейний цех. Опускає в прилад дві копійки, набирає номер і ділиться радістю.
Що пропонують кіоски сьогодні
На сьогоднішній площі Льва Толстого залишився лише газетний кіоск. Асортимент його трохи змінився. Звичайно, немає знаменитого тижневика, а поштові марки стали монополією Головпоштамту. У кіоску, як і раніше, продають газети та журнали, тютюнові вироби.
З метою тримати, як кажуть в Одесі, фасон, у кіосках продають каву. Цей напій у наші дні не менш популярний, ніж дефіцитні видання, на які 40-50 років тому полювали фанати, які називали себе просто вболівальниками.
Як і раніше, газетні кіоски залишаються інформаційними вартовими, які розташовуються на розі вулиць, поряд із місцями, де є багато людей. Своїм зеленим кольором вони закликають одеситів та гостей міста придбати свіжий номер журналу, а батьків – новий комплект наклейок із обличчями футбольних зірок.
Так, Одеса за багато років значно змінилась, але майже недоторканою залишився феномен, який ми називаємо простим словом “кіоск”.
