З самого свого заснування Одеса стала містом, в якому час біг, здавалося, швидше, ніж в інших містах. Тут увесь час вирувало життя: приходили і йшли судна, всі щось купували чи продавали, підписувались угоди, змінювались долі. В Одесі не було того розміреного і статечного життя, яке спостерігалося в інших містах країни. Докладніше на сайті odessa-future.
Щоб не прогаяти жодної хвилини дорогоцінного часу, особливу увагу варто приділити хронометрам. Та як стежать за часом жителі Південної Пальміри з часів заснування міста?
Ходики – розкіш для знаті
Понад два з половиною століття тому годинник був недешевим механізмом, відповідно, перші хронометри з’явилися в будинках заможних панів та у державних будинках. Це були значні за розміром та інкрустацією механізми – дерев’яні короби, зі смаком прикрашені та обов’язково з маятником та гучним боєм.
Були, звичайно, варіанти невеликих механізмів, були зовсім малі – кишенькові. У музеї особистих колекцій зараз можна побачити найстаріший хронометр Одеси. Він був створений декількома роками раніше за місто, але вірно служить і досі.
Перший годинник “для всіх”
В 1816 на зовнішній стіні Покровської церкви з’явився перший хронометр баштового типу. Це були перші громадські куранти, що пов’язані із дзвіницею, яка звучала у відведений час. Вранці дзвін на Покровській церкві давав старт початку робочого дня на ринках Одеси. З часом на кожному ринку з’явився свій власний годинник.
1817 року фасад Міського театру прикрасив другий в Одесі громадський годинниковий механізм. Подейкують, що встановили його за розпорядженням самого Ланжерона, щоб він міг звіряти свій годинник, не виходячи з дому. Вночі циферблат годинника висвітлювався невеликим газовим ріжком, що і послужив початком масштабної пожежі, яка 2 січня 1873 року повністю знищила будівлю театру.
У середині 19 століття в Одесі з’явилася посада міського годинникара. Його завданням було стеження за точністю механізмів та подання сигналу для щоденного холостого пострілу з гармати, яка стояла на Приморському бульварі.
Сучасні хронометри Одеси
Нині на будівлі міської ради Одеси встановлено годинник, виготовлений спеціально для міської управи у 1868 році, англійською фірмою Smith & Sons. Хронометр потребує заводу раз на два дні і працює чітко. Між заводами набігає щонайбільше одна хвилина “зайвого” часу. Ламалися вони лише один раз у 1988 році, коли стерлися зубці анкерного колеса.
У минулому існувало повір’я, що місто живе, поки живе його головний годинник. Годинник на одеській мерії не підводить наше місто. 1950 року на вимогу голови міськвиконкому, Григорія Ладвищенка, мелодія з оперети Дунаєвського “Біла акація”, почала звучати, синхронізуючись із годинником. З того часу музика не змінювалася, хіба що якість звучання суттєво покращилося.
Фронтон управління морського торговельного порту прикрашає музичний годинник, з якого звучить музика з пісні Утьосова “Одеський порт”. Основний годинник нашого порту виготовлений з дуже міцного монолітного полікарбонату.
Найвищий годинник Одеси – це той, що встановлений на Спасо-преображенському соборі. Доставили їх до нашого міста з Греції, одночасно з куполами храму. Механізм керування годинником об’єднаний з установкою, що розгойдує величезний, чотиритонний дзвін і молотками, що б’ють по малих дзвонах. Годинник через супутник синхронізується з еталоном, розташованим у Грінвічі.
Годинник на будівлі вокзалу
Дуже цікава історія годинника на будівлі центрального залізничного вокзалу. Той, що був на його місці в роки громадянської війни, служив своєрідною мішенню. По будівлі вокзалу били зі знарядь, прицілюючись саме по годиннику. І після чергового бою на місці хронометра залишалася дірка. Бій стихав, а одесити замазували дірку та монтували новий годинник. За кілька місяців усе повторювалося. Новий штурм, новий удар по годиннику-мішені, а потім знову ремонт і новий годинниковий механізм.
На сучасній будівлі вокзалу годинників декілька. Головні з них – механічні, заводу вистачає на 6 днів, похибка за цей час у 2 хвилини.
За часів Союзу, у численних залах залізничного вокзалу, висіли електронні, синхронізовані між собою за допомогою єдиного пульта, електронні годинники. Їх давно зняли, але досі зберігають – все ж таки пам’ять, викинути яку, не піднімається рука. До того ж їм регулярно змінюють батарейки і вони все ще працюють.
Незвичайних годинників, що заслуговують на увагу, в Одесі багато. Найбільші, з діаметром під два метри – хронометр римо-католицького собору Успіння Пресвятої Богородиці на Катерининській.
На території юридичної академії, на храмі Святої мучениці Титіяни, розташовані 4 циферблати, синхронізовані та керовані за допомогою комп’ютера.
На приміщенні Філармонії встановлено хронометр, створений знаменитим майстром Олександром Вайсом. Існує легенда, що вони зупинилися під час останнього виступу у нашому місті Володимира Маяковського, у 1928 році.
З усіма старовинними годинниками можна знайти багато дивовижних, трохи містичних історій. Хтось у них вірить, хтось – ставиться з часткою скептицизму. Але заперечувати те, що все наше життя так чи інакше пов’язане із хрономертією – було б неправильно.
Одеський час
У Південній Пальмірі є навіть скульптура “Одеський час”, авторство Михайла Реви. Вона знаходиться на території Міського саду і символізує мир, вічність та дружбу. Центральне місце скульптури займають звичайно ж годинник, механізм якого працює невтомно за будь-якої погоди. Пам’ятник є металевим диском, на якому розташовані фігурки відомих міських персонажів та вигравіровані цитати відомих людей із зізнаннями в любові до Одеси: Жванецького, Паустовського, Пушкіна, Висоцького та ін.
Годинник розташований по центру. Якщо диск підштовхнути, він почне обертатись і кожен охочий почує знамениті одеські мелодії.
