Середа, 22 Вересня, 2021

Вулиця Дерибасівська: історія та цікаві місця

Вулиця Дерибасівська – одна з найпопулярніших пішохідних вулиць Одеси. Вона розташована в центрі міста, і багато хто називає її серцем Одеси. Нею прогулювалися знаменитості, герої пісень та анекдотів. Цю вулицю згадують в популярних фільмах, і про неї можна почути в різних піснях. Сьогодні Дерибасівська є улюбленим місцем одеситів, які приходять сюди, щоб відзначити День міста і фестиваль Гуморини. А дехто просто любить проводити час в кафе, ресторанах і барах, які знаходяться на Дерибасівській. Крім того, щороку вулицю Дерибасівську відвідують тисячі туристів, які вже багато про неї чули.

На Дерибасівський є чимало важливих пам’ятників, історичних будівель та комфортних місць для відпочинку. Цікавою також є історія появи цієї вулиці в Одесі. Про особливості головної одеської вулиці читайте на «odessa-future».

Як в Одесі з’явилася вулиця Дерибасівська? 

Вперше на карті міста ця вулиця згадана у 1811-му році. Тоді вона мала назву Гімназична, тому що на ній знаходилася єдина гімназія в місті. Пізніше гімназія стала Рішельєвським ліцеєм. 

У 1812-му році вулицю назвали на честь засновника Одеси і першого градоначальника міста Хосе де Рібаса. Саме на ній розміщувався його будинок, у якому пізніше проживав брат Хосе, Фелікс де Рібас. 

Засновник Одеси Хосе де Рібас

Вулицю Дерибасівську місцеві жителі називали по-різному: Рібасівська, де Рібасівська чи д’Рібасівська. 

Перейменування вулиці і повернення старої назви

З початком комуністичного режиму, який також діяв на території України, вулиці присвоїли ім’я активіста Німецького союзу Лассаля (1920-й рік). А коли у 1938-му році помер радянський пілот Валерій Чкалов, назву одеської вулиці знову змінили. Від 1939-го року вона називалася Чкалова. Через три роки, коли Одеса стала складовою Румунського королівства (1941-й рік), вулиці повернули назву Дерибасівська. Як не дивно, але після повернення до влади більшовиків назва збереглася. 

Дерибасівська є важливою і найбільш популярною вулицею Одеси. Це місце дуже часто відвідують як туристи, так і місцеві жителі. У 80-х роках минулого століття на більшій частині Дерибасівської вулиці був заборонений рух автотранспорту. Це посприяло створенню комфортних умов для відпочинку в центрі Одеси. Відтак цією вулицею регулярно прогулюються одесити і гості міста. Тут є багато цікавих пам’ятників та красивих архітектурних споруд. Також можна відвідати кафе, ресторани, бари і магазинчики. А поряд знаходиться красивий Міський парк.

Сьогодні без Дерибасівської не обходиться відзначення Дня міста (2 вересня) та свята Одеської Гуморини (1 квітня).  

Міський сад 

Міський сад Одеси 

Поряд з Дерибасівською розташований найстаріший і перший Міський сад Одеси. Його побудували на початку ХІХ століття, одразу після заснування міста братами де Рібасами. У 1806-му році Фелікс де Рібас виділив для Міського саду окрему ділянку землі. Таким чином в Одесі з’явився перший Міський сад, який став окрасою міста і улюбленим місцем відпочинку багатьох одеситів.

У 2006-му році Міський сад закрили у зв’язку з реставрацією. Через рік його знову відкрили для відвідувачів, але він мав дещо інший вигляд та отримав нове оснащення. Так, у парку з’явилася відреставрована крита сцена, де регулярно проводять різні музичні концерти. Також там встановили співучий фонтан.

Крім того, Одеський міський сад відомий багатьма цікавими пам’ятниками, зокрема скульптурами «Лев і левиця», Хосе де Рібасу, Леоніду Утьосову, Сергію Уточкіну, Людвіку Заменгофу і «12-й стілець». Про найцікавіші з цих пам’ятників читайте далі.

«Лев і левиця»

Ця мідна скульптура розташована з боку вулиці Дерибасівської. Пам’ятник зображає могутнього лева як царя звірів, який тримає здобич в своїх лапах, і левицю, яка охороняє своїх дитинчат. Це одна зі старих одеських скульптур, які збереглися в місті до нашого часу. Над її створенням працював французький скульптор Огюст Каен, який завершив цю роботу в середині ХІХ століття (1954-й рік). 

Спочатку пам’ятник «Лев і левиця» стояв на Французькому бульварі при в’їзді на дачу тодішнього керівника міста Григорія Маразлі. Але на початку минулого століття, за задумом міських архітекторів, статую встановили у Міському саду. Цікаво, що від часу створення скульптури до початку ХХІ століття, її жодного разу не реставрували. Проте пам’ятник мав занедбаний вигляд і потребував ремонту. Так, у 2006-му році, під час великої реставрації у Міському саду, скульптуру «Лев і левиця» привели до належного стану. 

«12-й стілець»

Бронзовий пам’ятник встановили на честь двох радянських письменників Іллі Ільфа та Євгенія Петрова, які написали знамениті романи «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Скульптуру встановили в Міському саду у 1999-му році. Роботу виконав український скульптор Михайло Рева. Бронзовий стілець стоїть на невеликому п’єдесталі з граніту, на якому вмонтована табличка з написом: «Громадяни Одеси — Ільфу і Петрову». А на круглому цоколі закріплена бронзова табличка з написом: «Площа імені Остапа Бендера» (головного героя романів Ільфа і Петрова). 

Пам’ятник Хосе де Рібасу 

Як бути без пам’ятника засновнику міста? Скульптуру Хосе де Рібаса зробив український художник і скульптор Олександр Князик. Де Рібас зображений на пам’ятнику з картою і лопатою в руках. Одесити ще називають цю скульптуру пам’ятником шукачеві скарбів. І якщо добре придивитися, то він дійсно нагадує сюжет з роману «Острів скарбів». 

Пам’ятник Хосе де Рібасу можна побачити на самому початку вулиці Дерибасівської, на розі з вулицею Качинського. 

Погруддя Людвіка Заменгофа 

Це перший і єдиний в Україні пам’ятник творцю штучної мови есперанто Людвіку Заменгофу. Його встановили в одному з дворів на вулиці Дерибасівській, 3, у 1959-му році. Над виготовленням пам’ятника працював скульптор Микола Блажков. Пам’ятник зображає погруддя польського лікаря і поліглота Заменгофа, яке стоїть на кам’яному постаменті. 

В ті часи було прийнятним ставити пам’ятники людям у звичайних дворах. Важливо також взяти до уваги, що тоді мова есперанто була заборонена в деяких місцевостях і територіях. Тому згідно з місцевими легендами, скульптор Блажков розповідав робітникам певних спецслужб, що скульптура гіпсового погруддя – це зображення його батька. Так він хотів переконати їх встановити цей пам’ятник у своєму дворі на кришці старого колодязя, щоб нібито запобігти виникненню нещасних випадків. 

У 1995-му році навколо пам’ятника облаштували палісадник, і огородили його невеликим металевим парканом. 

Latest Posts