Люди, які не живуть в Одесі, представлять собі просто величезний красивий фонтан, якщо почують словосполучення «Великий Фонтан». Природно, що район так називається з іншої причини: від слова font, що означає джерело — одесити й одеситки про це, швидше за все, знають. Однак, є ще ряд цікавих фактів, які в підсумку перетворюють Великий Фонтан на об’єкт великої історичної і культурної цінності, пише odessa-future.com.ua.
Звичайно, у першу чергу це курортний район, і перші асоціації з ним: сонце, море, відпочинок. І нарівні з цим це місце накопичення історичної пам’яті. Цей образ залишився тільки на жовтих від часу фотографіях, у щоденникових записах, які виставлені в музеї або ж назавжди втрачені, та й просто у спогадах, нічим не оформлених і ніким не зафіксованих. І зараз ми поглянемо на звичну нам річ саме під цим ракурсом.
Спогади про купця Ковалівського
Це місце, таке яскраве, різноманітне, у сезон гучне і переповнене, але нарівні з цим цілий рік мальовниче описувалося багатьма письменниками і поетами. Взяти для прикладу те, як описав це місце знаменитий автор Костянтин Паустовський. У його творі «Час великих очікувань» є не просто згадка, а цілий розбір історії пана Ковалевського — і хто ж цей Ковалевський і чому він такий важливий для Фонтана?
Тимофій Ковалевський прибув до Одеси з Таганрога. Жив цей діяч у будинку на прибережному степу, близько до моря. Дізнатися, що це його будинок, було дуже просто — неподалік від будівлі виросла величезна башта, схожа на маяк (причина споруди цього об’єкту була невідома, але подейкували, що… ну, просто так, щоб була). Вежа ця, як і маяк, служила для багатьох мандрівників орієнтиром, коли вони йшли до Одеси. А сам господар будинку, як розповідає Паустовський у своєму творі, часто забирався на цю вежу і пив там чай.
І ось, у середині XIX століття Тимофій Ковалевський прийняв рішення вкластися у створення водопроводу у Перлині Чорного моря. З огляду на часи, це була неймовірна новація. У підсумку пан Ковалевський облаштував підземну галерею для забору води, успішно встановив насоси, простягнув під землею дванадцятикілометрову трубу, яка приводила воду в величезний контейнер, з якого воду вже забирали… Отже, пан Ковалевський, по суті, є батьком одеського водопроводу.
Все було відмінно перший час, але водні ресурси виявилися не нескінченними. Води ставало все менше і менше, і до всього цього вона ще й стала гірше за якістю. «Батько одеського водопроводу», між тим, вліз у борги, що аж ніяк не тішило його.
Закінчилася ця історія нещасливо. Багач і купець, який зробив велику справу для Одеси, скинувся з тієї самої вежі, про яку ми вже згадували. Через те, що він був самотній, його будинок швидко втратив свій естетичний вигляд, і ні у кого не було бажання купити його і переоблаштувати.
На будинок всім було переважно все одно, але ось вежу розбирати по частинах не дозволяли — вона все ще служила орієнтиром. Але у 30-х роках ХХ століття і вона назавжди зникла з поля зору…
Пейзаж Великого фонтану очима українського генія
Одеса пишається приїздом Пушкіна, але забуває про те, що красотами півдня приїжджали милуватися й інші великі уми. Наприклад, в Одесу прибував знаменитий український письменник реалізму, публіцист, а також співавтор першого в історії перекладу Біблії українською мовою — Іван Нечуй-Левицький.
Спогади українського майстра соціально-побутової повісті звучать як чіткі факти — їм притаманні чистота образу, максимальна об’єктивність і деталізація.
Іван Нечуй-Левицький запам’ятав: берег передмістя, що тут і там різко йде вниз обривом, великі скелі, що стирчать і по берегу, і далеко у водах, а на високому обриві — вежа маяка… Неподалік, як писав він, був монастир , а за ним цілий парк акацій.
Щодо берегів, дійсно, раніше вони були більш різкими і крутими. Природа подарувала Одесі вузькі і кам’янисті пляжі, але люди зі своїми технологіями згодом повстановлювали хвилерізів й інших конструкцій, оформили собі пляж у стандартному розумінні… та, в принципі, і добре.
Фото старого театру
Так, колись на Великому Фонтані була гарна будівля театру. В ті часи (на момент відкриття: 1892 рік) ще ходили парові трамваї. Театр належав режисеру А. Сергєєву, але будівля була у цілому бюджетною та служила гарною розвагою для невибагливих глядачів. Звичайно, виступ рівня Оперного тут можна було не чекати: сцена була маленька і не так добре освітлювалася, навіс був дощатий, та й взагалі будівля була дерев’яна і бюджетна.
На самому початку ХХ століття театр Сергєєва канув в лету, а на його місці виріс кам’яний театр пана Бауера — і з тих часів Фонтан почав напрацьовувати собі додаткову репутацію оплоту театрального мистецтва.
На сцені вже кам’яного театру виступали культові для Одеси генії літератури і поезії: Катаєв, Багрицький, Капельман; а в одне літо в театр прибула одна з найзнаменитіших акторських труп на чолі з українським генієм театрального мистецтва, Лесем Курбасом.
Вічний образ y чорно-білому кіно
Як би Великий Фонтан не змінювався з плином історії (а зміни — це абсолютно природно, і чинити опір їм не варто, навіть якщо у ностальгійному або романтичному нападі хочеться хоч на секунду побачити далеке минуле), але все ж старий образ цього назавжди залишиться в історії, і не тільки в форматі фотографій.
1937-1938 роки для Фонтана ознаменувалися зйомками фільму зі знаменитим в СРСР актором Миколою Симоновим у головній ролі. Кінострічка «Петро Перший» — це твір за мотивами однойменного роману з-під пера Олексія Толстого, автора безлічі історичних і фантастичних творів, і за сумісництвом представника графського роду Толстих.
До сих пір станція, а не зупинка
З якоїсь загадкової причини автобусні зупинки на Фонтані називаються станціями. Взагалі, причина ця аж ніяк не загадкова: ця назва тягнеться також з минулих століть, як і всі вже перераховані спогади.
У ті часи, коли люди пересувалися переважно на конях і возах, а потім і на парових трамваях, зупинки називалися станціями. Так було з початку XIX століття і аж до 1910 року, коли замість усього перерахованого вище з’явилися електричні трамваї. Влада міста велосипед не вигадувала і організувала рух нового транспорту по старому маршруту. Але слово «станція» вже прилипло, і залишається актуальним до сих пір.
