Здавалося б, чим може в туристичному плані зацікавити якесь там село? Це вам не хаб нічного життя, як Аркадійські береги або розкішний центр, який рясніє високохудожньою архітектурою й яскравими вогнями. Та й у питанні історії, що такого може запропонувати село, чого не запропонує Одеса, на землях якої була цивілізація ще за часів еллінів?
І все ж, в Одеській області є безліч місць, які по-своєму прекрасні та дуже цікаві. Нехай вони і не горять розкішшю, а вулиці їхні тихі та майже порожні, але все ж ці землі пам’ятають історію та зберігають у собі безліч секретів, пише odessa-future.com.ua.
І зараз ми подивимося на одне з таких місць в Одеській області — село Шевченкове.
Про історію села
Його заснували ще у кінці XVIII століття, а саме у 1790 році. І спочатку воно називалося Кара-Махмет — не дуже вже й українська назва, що й не дивно, адже село заснували люди Османської імперії. А саме це був Кара Махмет — генерал армії османів, який отримав тут землі, побудував свій будинок і вклався у будівництво мечеті. Зараз, звичайно, всього цього вже немає, але останки прийдешньої цивілізації знаходилися на півночі від села під час розкопок 1963 року.
Щоправда, життя тут активізувалася ще до того, як село було засноване офіційно. Кара Махмет приїхав раніше, а неподалік від його володінь завели господарство сім’ї запорізьких козаків. Село досить швидко перейменувалося у Слободу.
Потім почалася низка розірвання цих земель між Російською імперією й Османською імперією — село перекидалося від одного загарбника до іншого. Потім воно побувало і під владою СРСР, і під владою Румунії з Молдовою… Уже після Другої світової у 1946 році село перейменували в Шевченкове.
З приходом кризи 90-х років, звичайно ж, по всій країні почалися проблеми, і село вони не обійшли. Почали закриватися підприємства, однак, Шевченкове було і залишається багато в чому сільськогосподарським поселенням. Природа навколо села дуже багата і красива, і вона і годує поселення, і робить його естетичним.
Нехай село і виглядає абсолютно звичайно, але на його території є пам’ятні об’єкти. І зараз ми переходимо до них.
Будинок культури Шевченкового
Автентична будівля з радянськими вібраціями, де збираються любителі мистецтва українського села. Однак, будинок культури може похвалитися не тільки тим, що там репетирують виступи та концерти найрізноманітніші ансамблі. Будинок культури буде цікавий гостям села тим, що в ньому розташовується музей історії поселення, який зберігає пам’ять про часи, коли назви села не було і в помині. У музеї можна познайомитися з історією регіону з XIII століття та простежити всі трансформації до сьогоднішнього дня. А нарівні з цим можна помилуватися репродукціями картин Тараса Григоровича Шевченка та дізнатися про те, як його особистість сприймають і описують фахівці різних країн у своїх наукових і естетичних творах.
Палац піонерів на місці святині
Досить непримітна будівля, яке може залучити, хіба що, відсиланням на класицистичну архітектуру. Щоправда, естетика будівлі далека від ідеалу, з огляду на необхідність реконструкції об’єкта. Однак, землі на цьому місці пам’ятають й іншу споруду.
Ця будівля стоїть на ділянці, де колись був перший в історії села храм. Звели його ще в 1822 році, і був він побудований повністю з дерева. У храмі почитали Марію Магдалину, ось тільки, її святиня була беззахисна перед силами природи. Плюс, у ті часи не було таких грунтовних засобів для захисту дерев’яних конструкцій від гніву природи. Отже, в храм якось вдарила блискавка, і він спалахнув.
Жителі села не кинули святе місце і вирішили зробити на його місці каплицю. На жаль, каплиця теж не збереглася, але вона впала не від гніву природи, а від не менш руйнівної сили людських рук — радянська влада переслідувала будь-який прояв релігійної духовності та не обійшла стороною село. Тож і каплицю розібрали, а на її місці тепер стоїть палац піонерів.
Храми села
Одна з найкрасивіших і найбільш величних будівель села — храм Іоанна Богослова. Відноситься вона до Української Православної Церкви Московського патріархату. Церква відрізняється не тільки красою зовнішньої архітектури, але також може похвалитися багатством внутрішнього оздоблення. Плюс, біля неї розбитий сад, за яким старанно доглядають, тож там просто приємно знаходитися.
Інша помітна споруда релігійного значення у селі — євангельський молитовний будинок, який є оплотом для п’ятидесятників. І ця будівля не менш акуратна та красива, ніж попередня, і відразу впадає в очі.
Фауна та флора
У селі є те, що місто не може вільно запропонувати — свобода тварин. Якщо в Одесі на братів і сестер наших молодших можна подивитися тільки в зоопарку, то в тому ж селі Шевченкове тварини будуть зовсім поруч з вами у природному ритмі життя.
І під час прогулянки серед польових заростей вам може зустрітися не тільки їжак і щури, що є стандартом і для міста. Тут мешкають горностаї і куниці, європейські норки, небо розсікають орлан-білохвіст, орли-могильники і степові яструби… Є також рідкісні представники тваринного світу, що занесені до Червоної книги. Наприклад, ви можете випадково наштовхнутися на соню, білого лелеку, степового журавля, рожевого пелікана і дикого кота (і, хоча останні схожі на самих звичайних котиків, краще до них не наближатися).
Пару слів наостанок
Недооцінювати села у туристичному плані не варто. Нехай вони і не пропонують величезні парки розваг з «бомберами» і кінотеатри з гігантськими екранами, в них є чистота й автентичність. І тут можна чудово відпочити хоч один день від міської суєти.
До речі, згадаймо те, що село здебільшого живе завдяки сільському господарству і фермерству. Це одне з найбільш екологічно чистих місць Одеської області. Повітря і вода тут найчистіші, а грунти — казково родючі. Отже, антропогенний вплив тут мінімальний, таким чином поїздка на пікнік або прогулянку стане ще й корисною вилазкою для здоров’я.
