У нашому матеріалі на odessa-future, з посиланням на timer-odessa.net ми розповімо вам про пам’ятники, встановлення яких, виходячи з рішення чиновників, повинно було відбутися в різні часові періоди. Однак внаслідок різних причин, їх появу на одеських вулицях так і не було реалізовано.
Монумент тим, хто загинув від чуми 1829-го
Кінець 20-тих років дев’ятнадцятого століття приніс нашому місту чергову хвилю чумного захворювання.
Померлих ховали на відведеній території, недалеко від Старого міського кладовища.
Згодом там почалося утворення великого кургану, який в сучасних реаліях відомий під назвою “Чумки “.
Бессарабський генерал-губернатор Михайло Семенович Воронцов розпорядився щодо встановлення на цьому місці закладного каменя, на якому було написано, що граф пропонує створити на цьому місці монумент на честь загиблих від чумного захворювання 1829-того. Однак монумент так і не спорудили.
Уже в 50-тих роках того ж століття стан закладного каменя було таким поганим, що на ньому можна було ледве розпізнати пару слів. Через час на тому місці цього каменю не стало. У сучасних реаліях він був замінений поклонним хрестом.
Монумент на честь Хаджибейського штурму
14-го вересня 1789-го відбулося взяття турецької Хаджибейською фортеці.
Сто років з дня цієї переможної дати супроводжувалося помітним резонансом в громадських колах. Наприклад, в “Неві”, популярному столичному журналі були розміщені зображення одеських видів з історичними коментарями.
У Південній Пальмірі теж почали підготовку урочистого святкування сторіччя з часів, коли турецька фортеця була завойована.
28-го червня 1889-того в міській думі було прийнято рішення про встановлення пам’ятника на території, яка була місцем проходження рішучого бою. Його закладка була намічена на 14-те вересня.
Почалися активні обговорення і підготовка проектів. У місто з цього приводу навіть приїжджали найталановитіші майстри з інших держав.
Однак пам’ятнику так і не судилося приєднатися до міської архітектури. Навіть намічену закладку не провели.
Яка причина цього точно невідомо, – чи то внаслідок відсутності імператорського “найвищого дозволу”, чи то внаслідок того, що з турецькою державою було на той момент вже встановлено дружні відносини, але факт залишається фактом , і Південна Пальміра так і не отримала монумент на честь такоі важливоі для міста події.
Пам’ятник на честь батарейців, якими командував прапорщик Олександр Щеголєв
10-го квітня 1854-го, коли повним ходом йшла Кримська війна, відбулася важлива і цінна подія в Одеській історії.
Ворожі кораблі почали бомбардування.
Місцем розташування батареї, якою командував Олександр Щеголєв була місцевість, де розташовується сучасний Морвокзал.
І попри те, що щеголівцям довелося чинити опір величезній кількості ворожих кораблів, їм вдалося порушити їх план, і нанести їм ще значної шкоди. Щеголівці просто не припиняли стріляти, і таким чином, врятували життя міста та одеських жителів.
Час минав, і ось на честь 50-річчя від дня того героїчного вчинку, вирішили зайнятися увічненням пам’яті про той день у вигляді встановлення відповідного монумента.
Однак внаслідок початку Першої світової війни ці плани так і не вдалося реалізувати.
Про карантинне кладовище
Внаслідок того, що Південна Пальміра є великим портовим містом, і наступ чуми 1812-того, викликав необхідність у карантині і спеціальному цвинтарі.
У 1822-рму відбулося закладення карантину, а також кладовища.
У 1848-мому було реалізовано карантинне відділення від міської частини.
Крім людей, які померли внаслідок захворювань і настання нещасного випадку на борту корабля, тут ховали загиблих на фронті в ході подій 1854-го.
Пізніше тут же були таємно поховані революціонери-народовольці.
До початку двадцятого століття тут більше вже нікого не ховали. Огорожу було знесено, а територія відрізнялась дуже сумним станом.
20-го червня 1902-го в міській думі було прийнято рішення про вирівнювання території цвинтаря, засипку її землею і засадження зеленими насадженнями, а також про спорудження в середині пам’ятника-каплиці.
Однак і з цим рішенням не судилося бути виконаним.
Скульптура імператора Олександра Третього
Коли імператор 1-го листопада 1894-того раптово помер, в державі розгорнули кампанію по частині його увічнення. За короткий період часу по містах встановили близько сорока монументів.
До слова, коли прийшла радянська влада, то кожен з них був знищений.
У Південній Пальмірі міський голова Григорій Маразлі запропонував також зайнятися встановленням скульптури імператора.
Після цього, в точності, як і з вищевказаними пам’ятниками , була створена підготовча комісія, якій було доручено детально зайнятися цим питанням. Однак цього разу також до логічного результату прийти не вдалося.
Бюст цесаревича Олексія
25-го вересня 1888-го в районі Молдаванки на Новій Кінній проходила церемонія урочистого обряду з освячення такої споруди, як Олексіївська церква.
Багаторічними зусиллями одеситів і місцевої влади вийшло надати цій території належного вигляду.
Пізніше в цьому місці, якому дали назву “Олексіївська площа”, створили сквер.
Міський думою 7-го серпня 1904-го було прийнято рішення про відкриття одеського дитячого садка і назву його присвятити самому цесаревичу.
20-го квітня 1909-го одеські чиновники клопотали про те, щоб на території вищевказаного скверу встановити бюст імператорської особи.
Однак з’ясувалося, що це не може бути здійснене до закінчення облаштування самого скверу.
22-го жовтня 1911-того пройшла церемонія його освячення та урочистого відкриття.
У лютому 1912-го в міській думі знову підняли тему про бюст. Матеріалом п’єдесталу став неполірований граніт, а бюсту – бронза.
Його навіть відлили відповідно до сучасного зображення імператорського спадкоємця, де йому було вісім років.
Однак, що сталося далі, і чому вже готовий виріб так і не було встановлено, – незрозуміло.
Монумент, присвячений Романовим
З 1910-го російська держава готувалася до урочистого святкування трьохсотріччя з моменту, коли престол був очолений Романовими.
Почалися зведення пам’ятників, але вони були припинені внаслідок початку війни.
Одеситами було прийнято рішення щодо встановлення в Південній Пальмірі власного пам’ятника.
12-го липня 1912-го в міській думі прийняли рішення щодо того, щоб звести пам’ятник на честь першого царя з Романових, Михайла Федоровича. Його місцем обрали територію Прохорівськоі площі в районі Молдаванки.
Однак, щоб вирішити цю задачу, потрібно було починати з наведення порядку на самій площі. І почати цей процес потрібно було з перенесення Толкучого ринку і створення там скверу. Однак зробити це виявилося не так вже й просто.
А пізніше прийшло початок світової війни, і всі займалися зовсім іншим. І лише вже в радянський період, в 20-тих роках двадцятого сторіччя вдалося позбутися вищевказаного ринку і замінити його сквером.
Столипінський монумент
18-го вересня 1911-того настала смерть великого державного діяча російського імперського держави, видатного реформатора, Петра Столипіна.
Відповідно до його заповіту, місцем його поховання є Києво-Печерська Лавра.
Південна Пальміра була дуже засмучена такою трагічною звісткою.
Під час надзвичайного засідання 12-го вересня 1911-того, міська дума висловлювала від всього міста найщиріші співчуття відносно цієі трагедіі.
В кінці вересня одеські чиновники вирішили почати роботу над столипінським пам’ятником і створенням на території третього християнського кладовища храму, щоб увічнити цю людину.
Міськими архітекторами було висунуто пропозицію про призначення конкурсу щодо проектної документації майбутнього монумента.
На початку жовтня Садову вулицю перейменували на честь вищезгаданого реформатора.
На черговому засіданні чиновники вирішували, в якому ж вигляді споруджувати монумент, – бюстом або в повний зріст.
Однак несподівано почало підніматися питання про те, чи потрібен місту взагалі цей монумент, і чи не краще обійтися будівництвом нового флігеля в психіатричному лікувальному закладі і назву його присвятити Столипіну.
В результаті, після довгих суперечок і дискусій вирішили встановлювати бюст. Однак до реалізації цього рішення так руки у чиновників і не дійшли.
Скверова зона, присвячена государю-імператору Миколі Другому
Коли Його імператорська величність в останній раз був в Південній Пальмірі, він заніс до свого щоденника запис про те, що “навпроти вокзальної території сталося створення нового саду, де кожен з нас посадив дерево”.
У цих імператорських рядках говориться про те, що територія Куликового поля упорядковувалася і перетворювалася на скверову зелену зону.
Коли представники царської родини прибули на територію Куликового поля, на них там уже чекало безліч людей в особі гімназистів, вихованців притулків, юнкерів, університетських працівників.
Кожен член сім’ї імператора, покинувши автомобіль, своїми руками посадив дерево на новому Миколаївському бульварі. Про це потім писалося в усіх одеських газетних виданнях.
Міська влада оголосила конкурс щодо виготовлення огорож для кожного посадженого імператорською сім’єю дерева.
Осінню там була вже величезна кількість зелених насаджень. А про задумане всі на той момент вже і забули. Тому і “Миколаївський парк” також був стертий з пам’яті городян і чиновників.
Таким чином, як можна побачити, виходячи з вищенаписаного, процедура встановлення одеських пам’яток завжди була досить непростим завданням, яку, як виявилося, вдавалося втілити в життя далеко не завжди.
Уявіть, якби всі ці монументи все-таки були встановлені. Скільки ще цікавих і пам’ятних місць з’явилося би в нашому прекрасному місті!
Адже дуже шкода, що всі ці пам’ятні об’єкти так і не були втілені в життя у вигляді пам’ятників. Тому що з кожним з них наше місто пов’язують дуже важливі події, які золотими літерами вписані в одеську історію, яка складається з багатьох цікавих, сміливих, відважних, героїчних, святкових подій. Не оминало наше місто і лихо у вигляді різних епідемій, природних аномалій, воєнних дій та конфліктів. Втім, одеському народові багато, що під силу, і з присутньою йому рисою у вигляді любові до життя, всі негаразди були пережиті, а одесити з гордо піднятою головою продовжили свій шлях довгою долиною життя.
Крім того, наявність пам’яток завжди дає можливість підростаючому поколінню дізнаватися історію свого краю.Адже молоді набагато цікавіше дізнаватися своє минуле по наочним зображенням або ж по пам’ятникам, аніж з читання нудних підручників історії.
Тому, на наш погляд, нам потрібно прийняти до відома історію, пов’язану з кожним з цих невстановлених монументів, щоб уже в сучасних реаліях подібне не повторювалося. Зрозуміло, що спростити процедуру створення проектної документації, виділення території, пошуку коштів, переговорів з архітекторами, – практично неможливо, але в цьому питанні, на нашу думку, головне навіть не це. А те, щоб створення чергового важливого і потрібного пам’ятника не відкладалося в такий довгий ящик, як це робилося, виходячи з вищенаписаного, раніше.
Тому що історія міста базується на повазі до минулого, його видатних діячів, блискучих подвигів, народу, який проживав на тій чи іншій території, його традицій, вшанування пам’яті померлих та загиблих внаслідок військових дій, захворювань і нещасних випадків. І якщо весь цей комплекс буде дотриманий, тоді нам можна не хвилюватися з приводу того, що підростаюче покоління може якось не так, як нам хотілося б ставитися до свого міста та його історії. Просто для цього, потрібно прищеплювати подібні якості дітям і молоді шляхом цікавих розповідей, видання якісної та правдивої літератури, постановки хороших фільмів, ну, і, звичайно, відвідування різних пам’ятників, яким відведена в цьому процесі далеко не найостанніша роль.
Фото: timer-odessa.net
