Незважаючи на те, що сьогодні немає майже ніяких перешкод для отримання будь-якої інформації, багато фактів нашої історії залишаються або невідомими, або не в достатній мірі освітленими. Залишається ще багато білих плям, частина з яких відноситься до звільнення Одеси. Далі на odessa-future.
Сьогодні можна прочитати, які частини звільняли місто, а які з них були удостоєні почесного найменування “Одеських”. Але ми не знаємо точної кількості наших втрат, нам рідко стають відомими імена конкретних солдатів і офіцерів.
Напередодні 77-ї річниці визволення Одеси від румунсько-німецьких загарбників, яка відзначається 10 квітня, зупинимося на фактах, що стосуються цієї значної події з усієї історії міста.
Відомий поет родом з Одеси
Один з визволителів Одеси, її уродженець, Марк Лисянський на початку війни пішов добровольцем на фронт. Треба відразу уточнити, що прямих згадок про його участь у визволенні нашого міста немає, проте, завдяки ряду збігів, ми можемо прийти саме до такого висновку.
На початку війни Марк Лисянський, відомий на той момент журналіст і письменник, відправився добровольцем у 243-ту стрілецьку дивізію, що тоді формувалася, 10 квітня 1944 року визволяла Одесу. Його призначили командиром саперного взводу. На цій посаді він брав участь в битві за Смоленськ, був поранений, після лікування повернувся в рідну дивізію. Але в стройові частини його вже не пустили, а призначили співробітником дивізійної газети «В бій за Батьківщину». Згодом він став її головним редактором.
У лютому 1944 року дивізія почала зі штурму оборони німців в районі міста Нікополь свій шлях на Одесу. У тих боях брав участь і Марк Лисянський, про що ми можемо судити поки за непрямими даними, виходячи з яких Марк Самойлович Лисянський залишався в дивізії до літа 1944 року, коли його перевели в 43-у армію на посаду чергового редактора газети «Захисник Вітчизни». Уже після війни Марк Самойлович став популярним поетом-піснярем, в спадщині якого є пісні, присвячені його рідній Одесі.
Наймолодший кавалер ордена Слави 3-х ступенів.
До початку війни Ваня Кузнецов встиг закінчити 7 класів трудової школи села Божковка, що в Ростовській області. У діючу армію хлопчини не взяли б, навіть якби він собі приписав, як тоді зробили багато, 2-3 роки. Довелося залишитися на окупованій території, до тих пір, поки в лютому 1943 року наша армія не звільнила від окупантів рідний край Вані. Відразу ж після цього добровольця Ваню прийняли на військову службу в діючу армію – підношувачем снарядів гарматної обслуги, потім заряджальником, а з червня 1943 він став уже навідником гармати 185-го гвардійського артилерійського полку у складі знаменитої 8-ої гвардійської армії.
У складі цього прославленого з’єднання молодий солдат пройшов через степи, річки і лимани Півдня України. Восени 1943 року своїми влучними пострілами він знищив один важкий танк, кулеметну точку, німецьке знаряддя прямої наводки, мінометну батарею і спостережний пункт супротивника, за що був удостоєний медалі «За відвагу».
У березні 1944 року, звільняючи міста і села півдня України, просувалася до Одеси, 8-а гвардійська армія просунулася до Одеси. А з нею і 185-й артилерійський полк, в якому воював Іван Кузнецов.
Після звільнення Одеси 8-ю гв. армію переформували і відправили бити ворога в Білорусію, потім була Польща і штурм Берліна. У всіх цих операціях брав участь артилерист Кузнєцов. За героїчне участь в тих боях його нагородили орденами Слави 2-го і 3-го ступенів, а вже після війни став наймолодшим повним кавалером цього ордена.
Предок президента
Артилерія – Бог війни. Так часом прийнято називати цей грізний вигляд зброї. Без її підтримки в тій війні зле було б “цариці полів” – піхоті.
Під час війни піхоті додавалися сили підтримки, включаючи міномети. Саме в мінометних частинах служив Семен Іванович Зеленський, дідусь нинішнього Президента України.
У роки війни Семен Зеленський командував мінометним взводом, потім – стрілецькою ротою в складі 57-ї гвардійської дивізії, був нагороджений 2 орденами Червоної Зірки. Із своєю ротою визволяв Одессу.
Після того нагородження С. Зеленський був підвищений у званні до лейтенанта, а 20 липня того ж року був нагороджений другим орденом Червоної Зірки, хоча командир 174-го гв. стрілецького полку гвардії майор Колмогоров представляв артилериста до ордену Олександра Невського, нагороди на порядок вище. У нагородному листі сказано наступне: “Тов. Зеленський є хорошим організатором і керівником у своїй роті. Він, коли батальйон підійшов з боєм до річки Зап. Буг, з ходу сам особисто відшукав брід і під сильним вогнем противника одночасно всій ротою форсував річку, що не маючи жодної втрати і швидко почав відкидати німців за Буг. Тов. Зеленський … гідний урядової нагороди ордена “Олександра Невського”.
Після війни Семен Іванович Зеленський ще деякий час служив в армії, а потім – в органах охорони правопорядку.
Азербайджанська діаспора у визволенні Одеси
Сьогодні ніхто не скаже, представники скількох національностей звільняли Одесу, однак, потрібно відзначити, що серед них була велика кількість представників Азербайджану, з яких в першій половині 1942 року було сформовано 416-у стрілецьку дивізію. Дивізія була багатонаціональною, але найчисленнішими було азербайджанці – 11 050 бійців і командирів. Для порівняння: на початку бойового шляху дивізії в її складі було 291 росіянин і 99 українців.
Першим командиром дивізії був полковник С.П. Сторожилов, а до Одеси її воїни підходили вже під командуванням генерал-майора Дмитра Михайловича Сизранова.
Беручи участь в Одеській наступальної операції, дивізія звільнивши ряд сіл і районний центр – Березанка 1 квітня 1944 року прорвалася до Тилигульского лиману в районі у населених пунктів Анатолівка і Червона Українка.
5 квітня почався безпосередній наступ з метою визволення Одеси, у 10 години 8 квітня вони вже були на межі Гільдендорф-Фонтанка, в лічених кілометрах від Одеси.
В ніч з 8 на 9 квітня дивізія, звільнивши хутір Шевченка, частини дивізії оволоділи районом Пересип і десь о 20 годині увійшли в північну частину міста. У ніч на 10 квітня Азербайджанська, як її називали на фронті, дивізія знищила останні осередки опору в районах вулиці Балківська, станції Товарна, на південь від вокзалу і площі Жовтневої Революції (сьогодні – Куликове поле), на горі Чумка.
У боях за Одесу воїни 416-ї дивізії взяли в полон більше 2 тисяч солдатів і офіцерів противника, втративши, в свою чергу, 27 осіб.
За успішні дії при визволенні Одеси Указом 416-я Таганрозька стрілецька дивізія була удостоєна високої полководницької нагороди ордена Суворова 2-го ступеня, а понад 500 її бійців були нагороджені медалями та орденами.
Сьогодні назва дивізії висічено на меморіальній стіні Одеського історико-краєзнавчого музею.
Безумовно, історія чудового міста на березі Чорного моря не вичерпується фактами, про які йшла мова вище, але будуть нові дати, а з ними обов’язково з’явиться щось цікаве.
