Що ми знаємо про вулицю Портняжну, яка з’єднує Гавану, в районі Міськсаду, з Польським узвозом? Швидше за все, нічого. А наші предки, які жили в Одесі багато років тому, були добре знайомі з нею. То була одна з перших вулиць. Сьогодні вона носить ім’я видатної людини, градоначальника Одеси у 1815-1820-х роках, графа Олександра Федоровича (Луї де) Ланжерона. Далі на odessa-future.
Перші постояльці вулиці
Це одна з найстаріших одеських вулиць. Такий статус їй надає насамперед грецька кав’ярня, в якій переможний штурм фортеці Хаджібей святкували адмірал де Рібас та його браві офіцери.
Невеликий заклад, в якому розпоряджався грек Аспоріді, знаходився в тому місці, де розбитий невеликий скверик з меморіальними дошками на честь героїчних людей, які жили і служили в нашому місті, обороняли або звільняли його в роки війни з фашизмом. І зовсім ніяких слідів від кав’ярні.
Скромне офіцерське торжество відбулося одного вересневого ранку 1789 року, а через п’ять років на цьому місці було закладено фундамент першої будівлі, яка належала генерал-поручикові, князю Г. Волконському. У 1820-х роках господарем будинку був французький купець Рено, а в будинку працювало перше в нашому місті казино.
Морський куточок
На початку вулиці, під номером “1” розташована старовинна будівля, побудована за проектом архітектора Боффо, як, втім, і величезна кількість прилеглих Приморського бульвару і вулиці Пушкінської. Там із перших днів свого існування працювала компанія РОПіТ – прототип Чорноморського морського пароплавства. На жаль, обидві компанії забрали вихори історичних змін, якими багаті і наше місто, і наша країна.
Будинок № 2: із княжого палацу до музею
Напротив, у старовинному особняку, що колись належав князю Д.І. Гагаріну, знаходиться Одеський літературний музей.
У двоповерховому палаці з цікавим плануванням жив інспектор одеського карантину, князь Дмитро Гагарін – представник знатного роду, що веде свій початок від князів-Рюриковичів Стародубських. Разом із князем проживала його дружина Софія.
Проєкт цього шедевра належить архітектору Людвігу Оттону. Будівництво палацу було закінчено наприкінці 1860-х років. Шанувальники одеської архітектури звертають увагу на його контрастність: з одного боку, йому властива простота фасадної частини, з іншого – розкіш внутрішніх інтер’єрів. Як свідчить легенда, підвали палацу з’єднувалися з катакомбами, якими, минаючи митницю, до палацу доставлялися бочки з вином.
Незабаром подружжя почало здавати будинок в оренду. У 1870-і роки на території палацу працювала канцелярія градоначальника, І, нарешті, сім’я зовсім покинула особняк, тому що його господаря перевели на посаду керч-єнікальського градоначальника.
За десятки років палац Гагаріних переходив багато разів до різних власників, поки 1977 року тут не знайшов притулку Одеський літературний музей.
Історія появи музею дуже повчальна і, в принципі, відбулася за суто одеським сценарієм. За задумами керівництва міста будинок збиралися передати Чорноморському пароплавству. Але цьому процесу завадив Микита Олексійович Бригін, письменник та літературознавець, котрий захоплювався історією перебування в Одесі видатних письменників. Завдяки його авторитету, на Ланжеронівській, 2 відкрили саме музей.
На початку свого існування він обіцяв аніякого успіху. У його фондах не було жодного експонату. Проте за чотири роки було зібрано понад 30 000 експонатів, а одеські художники разом із науковими співробітниками створили експозицію, яка вражала на той час і не застаріла.
За роки своєї роботи музей став центром культурного та духовного виховання одеситів. Тут частими гостями є фестивалі та презентації книг, концерти, присвячені одеським датам та ювілеї чудових одеситів та громадських організацій. Наприклад, тут відбувався пам’ятний вечір на честь архітектора Ф. Боффо, а влітку минулого року відбулося відкриття Всеукраїнського фестивалю “Українська мова – мова єднання”.
Особлива експозиція
У музеї є експозиція, яка безпосередньо до літератури не належить. У двох маленьких залах зібрано колекцію особистих речей, фотографій, книг, присвячених героїчному минулому Одеси. Тут висвітлено період оборони Одеси у 1941 році. Усі експонати пов’язані ще й тим, що більша частина присвячена письменникам, журналістам, які брали участь у героїчних подіях.
Інші музеї
На вулиці Ланжеронівській є ще музеї. Точна їхня кількість змушує замислитися багатьох. Всім, звичайно ж, відомий Археологічний музей з його багатою колекцією. Трохи менша кількість мешканців міста знайома із філією Історико-краєзнавчого музею “Степова Україна”. Це вже два музеї.
Але є ще два, один з яких – Музей морського флоту, закритий через низку подій, що відбувалися у ньому. Ще один музей, взагалі, прихований від очей людей, що гуляють Ланжеронівською, Рішельвською вулицями або, скажімо, Пале-Роялем. Йдеться про музей Одеського театру опери та балету.
Музею знайшли місце у невеликому приміщенні з величезними вікнами та позолотою. Тут представлені віяла, і біноклі, нотні партитури, написані від руки, та ескізи костюмів. Є тут багаті на шиття вбрання та пачки, бутафорські шоломи та списи з театральних майстерень.
Декілька сотень експонатів музею були подаровані іншими музеями міста, передані працівниками Обласного архіву та Науковою бібліотекою. Деякі експонати знайшли в самому театрі або під ним під час реставрацій та ремонтів.
Чому ж імені Ланжерона?
Повертаючись до самої вулиці, зазначимо, що свою назву вона отримала у 1830-х роках (за іншими даними – у 1817 році), ставши таким чином першою вулицею, якій привласнили ім’я людини. На той час в історії Одеси було увічнено ім’я герцога де Рішельє, пам’ятник якому було споруджено на Приморському бульварі 1828 року.
Очевидним приводом для вирішення дати вулиці ім’я Ланжерона стало те, що він проживав в одному з будинків. Але, знайомлячись із експозиціями музеїв цієї вулиці, можна стверджувати, що з кожним із них пов’язане ім’я одеського графа. Він дбав про розвиток мистецтва та літератури, торгівлі та мистецтва, тих сфер життя нашого міста, які представлені в музеях.
