80 років тому, 30 жовтня 1941 року, розпочалася героїчна оборона Севастополя, що тривала 250 днів, тобто більше, ніж протистояли фашистам усі західноєвропейські держави разом узяті. Більше на сайті odessa-future.com.ua.
Як відомо, обороняти Крим, а пізніше – Севастополь, де базувалася головна військово-морська база Чорноморського флоту, було направлено десятки тисяч воїнів Одеського оборонного району, які цілеспрямовано евакуювалися за два тижні до цього – у ніч на 16 жовтня.
Дівчата, які сховали за своєю спиною “другий фронт”
Серед захисників Севастополя, які раніше відзначилися, знищуючи фашистів на підступах до Одеси, були дві дівчини – кулеметниця Ніна Онилова та снайпер Людмила Павличенко. На рахунку кожної із захисниць двох міст-Героїв сотні фашистів, які знайшли свою смерть на чужині.
Ніна Онілова, яка отримала прізвисько “Анка-кулеметниця” (на ім’я знаменитої героїні 25-ї Чапаєвської дивізії, полки якої обороняли Одесу та Севастополь у період війни з фашистами), була тяжка поранена у березні 1942 року. На жаль, урятувати її не вдалося. У шпиталі, куди її доставили, дівчину особисто відвідав командувач Приморської армії генерал Іван Петров, який сказав прості, але проникливі до глибини слова: “Дякую, доню. Від усієї армії дякую. Тебе знає весь Севастополь, буде знати вся країна”. Посмертно дочка бессарабських селян, яка змінила ткацький верстат одеської фабрики, де працювала, на грізну зброю, стала Героєм Радянського Союзу. В Одесі її ім’ям названо невеликий провулок у центрі міста.
Читачів Одеської наукової бібліотеки зустрічає сьогодні барельєф, встановлений на честь іншої героїні оборони обох міст – Людмили Павличенко, яка народилася у Білій Церкві, але здобула популярність на берегах Чорного моря.
Як і Ніна, під час боїв за Севастополь Людмила була поранена, евакуйована до Новоросійську під час останнього, третього, штурму Севастополя. Лікарі її поставили на ноги.
У 1942 році у складі організації радянської молоді вона побувала у США. Її промова, яка вразила публіку, назавжди увійшла до фондів преси та документальної кінематографії.
“Мені 25 років, сказала вона численним журналістам, на фронті я встигла знищити 309 фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви надто довго ховаєтесь за моєю спиною?”.
Вона мала рацію. Тільки через 2 роки так звані союзники, США та Великобританія, зробили змогу відкрити другий, західний, фронт у боротьбі з фашизмом, так побоювалися, що не можуть розділити лаври переможців із Радянським Союзом, який прийняв на себе основний удар агресора.
“Червоні маки” Григорія Поженяна
Щороку до кінця своїх днів 9 травня, у день Перемоги та звільнення Севастополя, до міста приїжджав ще один учасник його оборони – Григорій Поженян. Він йшов у колоні ветеранів на Сапун-горі, де з 1981 року звучала його пісня про маки, гіркі, як “пам’ять землі”…
А далі, за долиною, піднімалися Федюхінські висоти, також оспівані відважним розвідником. Саме звідси травні 1944 року піднялася та пішла на штурм лавина визволителів легендарного Севастополя, серед яких того дня був і Григорій Поженян.
На згадку про легендарну битву
У грудні 1942 року у країні було засновано спеціальні медалі для захисників міст і територій, зокрема оборони Севастополя. Цієї медалі було удостоєно понад 50 тисяч військових та цивільних осіб, які брали участь у героїчних подіях з 30 жовтня 1941 по 4 липня 1942 року. Серед нагороджених – тисячі учасників оборони Одеси. А для багатьох із них залишення Севастополя означало участь в обороні Кавказу, Сталінграда, після чого вони йшли на Берлін.
