Одесі, як і будь-якій жінці, приємно приймати подарунки, особливо ті, які дарують їй її діти. Подарунки мають найрізноманітніший характер, проте найдорожчими є ті, що виражені у новому історичному образі.
Наприклад, набережну Малого Фонтану можна зарахувати саме до таких подарунків.
Наш матеріал на odessa-future з посиланням на bufet-fontan ми присвячуємо Малому Фонтану та його історії.
Старі літографії ХІХ століття зафіксували Малий Фонтан таким, яким бачили його наші пращури.
Його головна набережна була оснащена чотирма альтанками, які об’єднував один архітектурний ансамбль, сходами, що ведуть до самого моря, невимушеною обстановкою, а також ліхтарями, які надавали особливого шарму цьому місцю.
Згадки у хроніках
Одеські хроніки згадують територію Малого Фонтану так: “… там, де закінчується Ланжерон, уздовж морського берега, розташовані дачі. Вони знаходяться по обидва боки дороги, що йде з міста.
Це місце є найкращим одеським куточком, а Малому Фонтану вдалося стати найкрасивішим місцем на березі. У жодному іншому куточку в скель і урвищ не виходить так дивовижно височіти над морською гладдю, а уламки скель, здається, в такому розмаїтті зібралися тільки тут».
Крім цього, місцевість була відома завдяки своїм купальням, гарному ресторану, зручному сполученню з Одесою (мається на увазі кінна залізниця), тому ця територія була одним з улюблених місць відпочинку одеситів.
Дачний розвиток
Неподалік Малого Фонтану, приблизно з 1870-х, коли в місті було створено водогін, почався активний розвиток чудових дач, де було багато виноградників і фруктових садів, що абсолютно змінило колись пустельне місце.
До того, як було створено водогін, тут було зовсім небагато дач, але вони були великими і впорядкованими, а їхні власники були дуже шанованими в місті людьми. Для утримання цих садиб власники виділяли колосальні суми, причому один із будинків був навіть забезпечений власним водопроводом, який закрили відразу після появи загальноміського.
Прибуткова справа
Пізніше територія Малого Фонтану стала відома завдяки декоративним і плодовим садам, площа яких становила приблизно тисячу земельних десятин, і для поливу більшої частини цих садів використовувалася дністровська вода.
Плодовим садам вдавалося для власників стати джерелом стабільного доходу. Проте найбільший прибуток приносили виноградники.
На продаж розводили найкращі види виноградних сортів. Лікувальним сортам вдалося наділити Одесу званням курорту, адже виноградом навіть лікувалися.
Про “фонтанський” фразеологізм
Одесити споконвіку кажуть: “Не фонтан!”.
Ми розповімо докладніше про те, звідки взявся цей вислів.
Справа в тому, що з перших днів існування Одеси у місті були великі складнощі із прісною водою.
Спочатку намагалися рятуватися криницями. Але внаслідок великих потреб міста у воді цей варіант виявився не дієвим, тому одесити зайнялися пошуком інших джерел.На одеському узбережжі знаходяться понтійські вапняки, з-під яких виходять кілька видів мінералізованих підґрунтових вод. У цих джерел у місті з’явилося найменування – Фонтани.
Люди почали будувати оселі ближче до води.
Почалося утворення хуторів – Малого, Середнього та Великого Фонтану.
Для швидкого заробітку серед недобросовісних підприємців з’явилася практика продажу води, що була взята з іншого джерела, видаючи її за взяту на Фонтані.
Одесити, спробувавши “підроблену” воду, морщилися, кажучи: “Не Фонтан!”
