Наше місто споконвіку шанував дбайливо і з повагою ставилося до пам’яті історичних особистостей, називаючи в їх честь вулиці, бульвари, церкви. Особливе місце тут потрібно відвести назвам, які увічнюють пам’ять прямих нащадків князя Київської Русі Рюрика. За відомостями багатьох джерел, тільки в честь Святого князя Олександра Невського було освячено в різні роки кілька церков в місті і його околицях. Будинкові церкви були у Імператорського університету, комерційного училища імені Миколи I і т.д., пише odessa-future.com.ua.
У наші дні ці імена закріплені як в назвах храмів, так і в інших міських топонімах.
Вулиця Олександра Невського
Вулиця на честь цього Святого князя з’явилася в нашому місті на рубежі 1970-1980-х років, коли нинішній житловий масив Таїрова тільки починав своє існування, а навколо були виключно будинки приватного сектору.
Поступово мікрорайон став наповнюватися інфраструктурою, яка з’явилася і на вулиці Олександра Невського. У 1987 році тут було відкрито загальноосвітню школу № 83, розрахована на 2 000 учнів – цифра значна. У 2000 році школа була перетворена в навчально-виховний комплекс «Гармонія», який став Одеським ліцеєм з тією ж назвою.
У наші ліцей представляє собою сучасний навчальний заклад нового типу, що складається з двох структурних підрозділів: гімназія з гуманітарним, природним і культуроведческого профілями; загальноосвітня школа I-III ступенів.
У ліцеї «Гармонія» працюють 65 класів з українською та російською мовами навчання. Учні отримують також знання з англійської, французької, німецької та грецької мов.
Директор навчального закладу Ірина Дмитрівна Бурдейна – вчитель історії, спеціаліст вищої категорії, Відмінник освіти України.
По сусідству зі школою працювало швейне профтехучилище № 5, яке з часом стало підрозділом Педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, що зберіг свій профіль навчання.
Незважаючи на просування багатоповерхового будівництва на приватний сектор, значна його частина зберегла первозданний вигляд.
Паралельно вулиці Олександра Невського простягнулася вулиця ще одного представника роду Рюриковичів. Це – вулиця Дмитра Донського.
Вулиця Дмитрія Донського
Перш, ніж розповісти про саму вулиці, зупинимося на особистості самого Дмитрія Донського. Він був сином московського князя Івана II Червоного, прямим нащадком Олександра Ярославовича, прозваного Невським за перемогу над шведами під час Невської битви в 1240 році.
Вулиця Дмитрія Донського з’єднує 4-ту станцію Люстдорфської дороги вулицями Ромашковою і Маршала Толбухіна. На вулиці подекуди зберігся патріархальний уклад, представлений приватними будинками. Багато з них, правда, стали вельми сучасними: двоповерховими, з високими парканами, антенами на будинках і гаражами з ролетами.
Ще однією визначною пам’яткою вулиці є, як не дивно це може здатися, Дмітрієводонське кладовище, що з’явилося в першій половині позаминулого століття, згідно з картами того часу, і що підтверджують збереглися до наших днів кам’яні хрести, що позначають могили козаків, які осіли в Одесі після її основи. Найстаріше поховання датовано 1821 роком.
Спочатку кладовищі називалося Чубаївським – за назвою мікрорайону. Пізніше воно було Офіцерським – за назвою у зв’язку з похованнями тут колишніх військових з вибудуваного поблизу Офіцерського селища.
Сьогодні це кладовище носить ім’я вулиці, на яку воно виходить своїм головним входом.
Провулок Ляпунова
У 1876 році на карті центру Одеси з’явився Софіївський провулок, який з’єднав однойменну вулицю з вулицею Херсонською (сьогодні – Пастера). У 1904 році провулок був офіційно включений в міську інфраструктуру. З огляду на близькість до Публічної бібліотеки, він деякий час називався Бібліотечним (з 1938 по 1959 роки).
В одному з будинків була створена радіо-телеграфна майстерня, з якої у сформували 1919 році радіозавод, де працювали майбутні академіки Л. Мандельштам і М. Папалексі.
Сучасну назву провулок отримав в 1959 році на честь видатного математика О.М. Ляпунова, який жив незадовго до своєї смерті в будинку за рогом, на Софіївській, 10.
Олександр Михайлович Ляпунов був одним з трьох братів, які були нащадками князя Всеволода Велике Гніздо. Михайло Ляпунов, батько професора математики, який працював в Імператорському Новоросійському університеті, був відомим астрономом.
Так склалося, що саме в Одесі вченого застав найважчий період життя. Сюди він приїхав в червні 1917 року в надії вилікувати туберкульоз легенів його дружини Наталії Рафаїлівна.
На початку осені 1918 року О.М. Ляпунов приступив до читання курсу лекцій “Про форму небесних тіл”. Вчений встиг прочитати тільки сім лекцій, адже 31 жовтня його дружина померла. У день її смерті великий вчений покінчив життя самогубством. Третього листопада 1918 року, не приходячи до тями, Олександр Михайлович, помер в університетській хірургічній клініці і був похований на Другому християнському кладовищі в Одесі.
Барятинський провулок
Недалеко від приморських схилів, там, де закінчується вулиця Канатна, починається провулок Нахімова, колись носив ім’я князя Віктора Івановича Барятинського, нащадка Рюрика і князя Чернігівських князів. Серед його предків були сенатори, дипломати.
Сам же князь Віктор закінчив Петербурзький університет, але вирішив пов’язати свою долю із флотом. Після недовгої служби на Балтиці його перевели на Чорне море. У складі флоту він зробив численні плавання, беручи активну участь у Кримській війні і обороні Севастополя і відзначившись великим героїзмом. Його дуже цінували видатні адмірали Лазарєв, Корнілов і Нахімов.
У 1857 році в чині капітана він звільнився через хворобу, а на початку 1860-х років оселився у власному будинку на початку названого в його честь провулка. У серпні 1862 року у князя і його дружини Марії Аполлінаріївни, уродженої Бутенєвої, народилася дочка Леоніла, яку хрестили церкви Архангело-Михайлівського монастиря.
Станом на 1873 рік будинок князя Віктора Барятинского був оцінений в 30 тисяч рублів.
Припускають, що Віктор Іванович Барятинський в 1870-х роках покинув Одесу. У 1904 році князь Віктор Іванович Барятинський помер в Римі.
На згадку про нього був названий провулок, де він жив.
У провулку недовго жив письменник Купрін. У перші роки після війни тут розміщувалася школа-інтернат, яку серед сотень інших випускників закінчив доцент Одеського університету імені І.І. Мечникова Борис Миколайович Фомін, чудовий педагог-латиніст.
Вулиці Дворянська і Княжа
Попри те, що дані вулиці не носять імен конкретних державних діячів, можна сказати, що в них закладено збірний образ усіх дворян, князів, баронів, графів, що служили на благо нашого міста. До цього числа входять також ті дворяни, хто походили від Рюрика і по жіночій лінії. Такими людьми були добрий десяток графів Толстих, графи Вітте і Строганова, князі Голіцини і Горчакова, багато інших.
