Четвер, 26 Травня, 2022

Про історію Білгород-Дністровського

Довідники та енциклопедії згадують про Білгород-Дністровськ, як про місто, місцем розташування якого є Одеська область. Крім цього, завжди згадується про знамениту Білгород-Дністровську середньовічну фортецю. Детальніше на odessa-future.

А ось про історію цього старовинного міста відомо не так багато, і саме цьому ми присвячуємо наш матеріал із посиланням на bilgorod-d.gov.ua.

Про ранні етапи

Білгород є стародавнім містом у Дністровсько-Прутському міжріччі, місцем розташування якого є дністровський правий берег.

В історико-археологічних джерелах вказується, що це місто пройшло періоди раннього розвитку, представлені:

  • пізньокласичним та елліністичним (VI століття до н.е.-I століття н.е.);
  • римським і пізньоантичним (I століття-IV століття).

Місто, яке у VI столітті заснували мілетські греки поруч із повноводним Тирасом (Дністром), який назвали Тира, відрізнялося тим, що йому було відведено значну роль у торговельній сфері колоністів з тими, хто жив у Нижньому Підністров’ї та Подунав’ї.

Для цього рабовласницького поліса, який переважно мав олігархічну форму правління, були притаманні взаємини з містами, представленими Афінами, Мілетом, Фасосом, Лесбосом, Корінфом, Родосом, Істрією, Ольвією тощо.

Друга половина I століття до н.е. відзначилася тим, що Тиру підпорядкував собі Буребіста, відомий як перший і найбільший серед Фракійських правителів. Мирне життя, яке було властиве процвітаючому місту, перервав розгром готовий у III столітті, а в IV – населений пункт загинув від пожежі, ймовірно, внаслідок гуннських нападів.

Про ранньосередньовічний етап

Ранньосередньовічний етап поселення до наших днів є незрозумілим.

За припущеннями одних, руїни Тири стали місцем заснування антськими племенами житлового формування. На думку інших, ті ж руїни стали місцем будівництва “дави” гетодаків.

Також є гіпотеза, що у VII столітті поселення, яке підкорив Аспарух, було частиною Першого Болгарського царства. А тиверцями та уличами у 1-му тисячолітті було проведено заснування міста Білгорода.

У Х столітті через цей населений пункт проходив шлях таких історичних особистостей, як Олег, Ігор та Святослав.

Також є низка тверджень, згідно з якими, коли розпалася Київська Русь, згадане місто було у власності держави, представленої Угорським королівством, а потім приєдналося до Галицько-Волинського князівства, аж до самої навали татаро-монголів.

Золотоординська влада

З XIV століття можна стверджувати, що у Дністровському гирлі спостерігалося існування італійської торгової факторії, відома завдяки різним назвам, зокрема Білгорода та Аккермана.

Золотоординськими правителями було сприяння тому, що ґрунтувалися північно-причорноморські італійські факторії.

Територія Білгорода перетворилася на найбільший порт, місцем розташування якого була Генуезька республіка, який часто відвідували візантійці.

Про те, коли саме розпочався Білгородський молдавський період, точно стверджувати не можна.

Імовірно, вперше згадка про це міститься в документі, виданому Олександром Добрим від 1408-го року. Проте, непрямі докази говорять про ранній термін.Так, серед них:

  • титул, виданий Романом Першим Мушатом;
  • список, який склав митрополит Кіпріян.

Золотоординські хани завершили етап свого Білогородського правління до кінця VI – початку XIV століття.

Молдавська влада

Приєднання до Молдавської держави представляє момент, коли місто увійшло до числа привілейованих громад, які наділені правом карбувати власну монету.

Коли на території Молдавської держави відбулася консолідація, внаслідок чого невеликими волоськими князівствами та воєводствами між такими регіонами, як Східнокарпатський та Чорноморський було проведено об’єднання, необхідно було зайнятися створенням потужної оборонної системи.

Через небезпеку, яку було представлено Золотою Ордою з Угорщиною, виникла потреба у політичному зближенні Молдавської держави з Польським, і, як наслідок, – у проведенні серйозного оборонного будівництва.

Мережа фортечних будівель

Розроблену укріплену мережу вдалося забезпечити прикриття головних шляхів, що вели до території Молдавського князівства: з північної та північно-східної сторін – Сучавської, Німецької, Хотинської, Хмелівської та Цецинської фортечними спорудами, а з південно-східної – Білгородської фортецею.

Попри встановлення Любовлінським договором 1412-го польського сюзеренітета щодо Білгорода, ним фактично володів Олександр Добрий. Турецькою облогою 1420-го було покладено початок здійснення процесу, представленого серйозними оборонними роботами.

Друга половина XV століття ознаменувалася залученням Білгорода до одного із міжусобних конфліктів, що стався між синами Доброго в особі Ілляша Першого та Стефана Другого. Місту на певний час судилося перетворитися на щось подібне до панської резиденції та столиці такої землі, як Нижня Молдавія.

Розквіт створення будівель фортечного типу

Період, у ході якого проводилися нові будівельні роботи у фортеці, відноситься до 1440-го, за правління Стефана Другого. Його правління запам’яталося, як неперевершене щодо того, який розмах набуло молдавське кріпацтво.

Кожна князівська оборонна споруда чітко відповідала військово-інженерному мистецтву, і могла увійти до числа кращих зразків, що належать до європейського кріпосного зодчества.

Постійний контроль

Що ж до Білгородської фортеці, вона була оплотом всього південно-східного регіону країни, і щодо неї проводилися заходи постійного контролю з боку молдавських господарів.

Варто зазначити, що низка молдавських твердинь очолювалася пиркелабами – представниками господаря. Зовнішньополітичні документи згадують про білгородських пиркелабів, як про кастелланів і капітанів.

Після закінчення турецького нападу 1475-го, пиркелаби Лука та Херман здійснили добудову “великих воріт”, а пізніше пиркелаби Дума з Херманом провели будівництво нової стіни. З цього моменту Білгород придбав титул важливого князівського форпосту, який забезпечував охорону постійного гарнізону, обласного адміністративного центру та великого морського порту, місцем розташування якого була зона, що входить до міжконтинентальної торгової артерії.

Влада османів

Закінчення панування молдавської влади у Білгороді відбулося 5-го серпня 1484-го. З боку османів довго планувалася велика битва з Молдавською державою, в яку входило захоплення Білгорода та Кілії, які султаном Мехмедом Другим називалися “ключами до воріт Польської, Російської, Татарської держав разом із Чорним морем”.

Протягом кількох днів нападниками здійснювалися спроби засипати глибокий кріпосний рів і викопати траншею, призначену артилерійським знаряддям. Після цього кріпосну споруду обстріляли. Відчайдушному опору, виявленого молдавським гарнізоном, була вимушена капітуляція.

Марна спроба

Зима 1484-1485-х ознаменувалася спробою молдавського господаря відбити кріпосну споруду. Проте, всупереч усім його спробам, власником Білгорода та Кілії залишилася Оттоманська Порта.

Через те, що ці два міста були втрачені, у молдавському князівстві сталося сильне ослаблення.

Це відбилося на економіці держави, а саме – повному припиненні транзитної торгівлі “молдовського шляху”, погіршенні загальної обороноздатності, – відтепер ворогові для того, щоб взяти столицю, були потрібні лише лічені дні.

Повстання та його наслідки

1510-й ознаменувався повстанням на території Білгорода сина Баязеда Другого, Селіма, яким було захоплено кріпосну споруду.

1538-го Білгороду, Кілії, Буджаку, Тігіну (Бендерам) та Джанкерману (Очакову) судилося стати частиною нової оттоманської провінції – Акерманський санджак.

“Популярна місцевість”

Протягом XVI-XVII століть міська територія та її прилеглі зони стали місцем проведення численних військових походів, що організовувалися з боку запорозьких та донських козаків, а також молдаванів та поляків.

Територія Білгорода також була забута кримськими татарами – місцем поховання хана Ісляма Другого Герая стала акерманська “велика мечеть” , серед інших ханів було популярне здійснення туди поїздок.

У XVII столітті білгородців залучили до драматичних подій, які мали відношення до політичних заворушень на території Кримського ханства та війн, які проводили Оттоманська імперія з низкою християнських країн.

Російська імперія

Антитурецькі кампанії військового характеру призвели до попадання Білгорода до російської армії – в 1770-му він був завойований бригадиром Ігельстремом, якому було дано таке доручення генерал-фельдмаршалом графом Румянцевим, в 1789-му його захопили донські козаки, послав князь Потьомкін-Таврійський.

І в тому, і в іншому випадку місто повернули Порте – спочатку відповідно до Кучук-Кайнарджійської угоди 1774-го, а потім – виходячи з Яської угоди 1792-го.

Серед учасників кампанії 1789-го слід згадати генерал-майора Кутузова, під командуванням якого була передова кіннота та донські козаки, і який був свідком того, як винищували ворожий корпус біля Каушан та брали Акерманську фортецю з Бендерами.

Квітень 1790-го ознаменувався наказом щодо Кутузова відносно від’їзду з Бузького єгерського корпусу за направленням Аккермана для організації розвідки за тим, як переміщуються турецькі війська і суду.

1806-тий ознаменувався входом на територію Білгорода корпусу, яким командував герцог Рішельє.

Відповідно до одних джерел, для участі в переговорах з турками відправили майора Ловейка, а виходячи з інших джерел були відправлені інженер генерал-майор Ферштер із козацьким отаманом князем Кантакузіним.

Бухарестським трактатом 1812-го встановлювалося, що землі, місцем розташування яких була територія між річками у вигляді Дністра та Прута, отримувала Російська імперія.

Про знамениті османські роботи

Справедливо згадати про всі знамениті роботи будівельного характеру, проведені в фортецях з боку османів протягом періоду з 1484-го і до кінця вісімнадцятого століття:

  1. Баязидом Другим було збудовано нову мечеть там, де раніше розташовувалася християнська церква, і навіть були перебудовані куртини з вежами;
  2. 1576-й запам’ятався тим, що споруда була відремонтована;
  3. 1657-й ознаменувався тим, що Мелек Ахмад-паша зміцнив комплекс;
  4. 1707-й увійшов в історію будівництвом першої бастіонної лінії за допомогою того, що було залучено колектив французьких інженерів;
  5. 1756-го перебудували цитадельний пороховий склад;
  6. Упродовж 1757-1770-х зміцнювали оборонний ансамбль;
  7. 1776-го посилювали оборонну міць кріпосної споруди;
  8. Протягом 1777-1778-х проводилися відновлювальні та ремонтні роботи у кріпосній споруді, і керував цим головний турецький придворний архітектор;
  9. 1779-го проводили переробки у кріпосній споруді;
  10. Протягом 1793-1797-х проводились чергові відновлювальні роботи;
  11. 1798-го у кріпосній споруді проводилися ремонтні роботи;
  12. 1800-го була проведена реконструкція щодо бастіонної лінії з кам’яними стінами;
  13. Інтенсивної будівельної діяльності судилося проводитися у фортечному споруді протягом 1807-1832-х, завдяки безпосередній участі російського військового командування. 

Фортеця, яка була серед оборонних споруд, стала складом зброї та зоною, де дислокувалися військові підрозділи.

Кріпосній споруді, як самостійному військовому об’єкту, судилося завершити свою історію 1832-го, коли вона була скасована.

Ближче до наших днів

З 1918-го над містом було встановлено румунську владу. 1940-го на короткий період часу він увійшов до Радянського Союзу (а саме – Української Радянської Соціалістичної Республіки), протягом 1941-1944-х, внаслідок окупації румунів, він входив до Трансністрії.

1944-го, коли румунські війська звільнили територію міста, він повернувся до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (а саме – в Одеську область), і його офіційно стали називати Білгород-Дністровським.

Фото: tripadvisor

Latest Posts