Досліджуючи архівні джерела, знаменитий одеський краєзнавець Олег Губар з’ясував, що караїмський рід одеських підприємців Ічаджик веде свій початок з 1816 року від купця Якова Ічаджика, його дружини і двох синів. Далі на odessa-future.
Ічаджики та їхні володіння
Родина володіла модними крамницями у знайомих всьому місту торгових рядах на Олександрівському проспекті.
За даними одеських довідників кінця 19-го – початку 20-го століть, в нашому місті мешкали троє носіїв цього прізвища за різними адресами: Спиридонівська, 15 – Ічаджік М., Троїцька, 35 – спадкоємці, Ілля Ісаакович і Яків Ісаакович . На початок 1911 року в довідниках є згадка про Абрама Осиповича, домовласника будинку № 27 по вулиці Старорезнічной (в районі Привозу) кут Пантелеймоноской, 104-106.
Відомості про рід Ічаджик наводяться дослідниками вулиць, будинків і їх власників на сайті, присвяченому архітектурі України. Крім згаданого Абрама Йосиповича, тут є інформація про інших осіб, причетних до будинку № 27. Також зазначено, що на початку 1900-х років ділянку під будинком став ділитися на дві частини, відмічені літерами “а” і “б”.
Секція будинку “а” (ріг будинку № 106 по Пантелемоновскій) належала різним представникам сімейства. Так, з кінця 19-го століття до 1910 року нею володів Е. Ічаджик. Після нього будинок належав Іллі Самойловичу, а з 1911 року до Жовтневої революції – Іларіону Борисовичу, Марку Ічаджику, Юфірь Самійлівні Ічаджик.
У 1901 році у ділянки з’явився ще один власник – Олександре Тимофійовичу Донцов.
Секцією “б” (кут Пантелеймонівській, 104) будинки до 1901 року володів Ілля Самойлович.
З боку Пантелеймонівській Ічаджикам належав будинок в чотири вікна, який до 1960-х значно перебудували. У 2000-х роках будинку № 104 і 106 об’єднали, деякі вікна заклали.
Навесні 2014 року вдома були розібрані.
Головний будинок караїмської сім’ї
Родині Ічаджик належав також будинок № 39 по вулиці Троїцькій ріг Катерининської, що зберігся до наших днів. Судячи з охоронної табличці, розташованій на входу, будинок було зведено у 1845 році. У будинку працюють два заклади, пов’язані з охороною здоров’я: аптека і жіноча консультація.
Стан двоповерхового будинку викликає неоднозначне відчуття. З одного боку, якщо пройти вздовж фасаду, що виходить на вулицю Троїцьку, то можна припустити, що будинок ремонтували в відчутному минулому. Таке ж враження створюється, якщо звернути трохи за кут. Але все різко змінюється, коли ви піднімаєте очі вгору і бачите замість двох балконів другого поверху одні лише кронштейни він них.
В кінці будинку – неприваблива, хоча і досить оригінальна, прибудова-веранда колишньої квартири 50, із кнопкою старовинного дзвінка, зовнішньої електропроводкою.
Зайдемо на подвір’я будинку, біля воріт якого встановлено відбійники для коліс. Ще одна пара відбійників – всередині двору, картина якого також неоднозначна, як і по фасадній частині. Доріжка, що веде у двір, покладена квадрами старовинної гранітної плитки. Сама ж доріжка за десятки років стала нерівною. Для того, щоб її привести до ладу, потрібні і кошти, і майстри. З тими та іншими сьогодні складно.
Пройшовши у двір, ми бачимо розкішну зелену арку, створену листям винограду, на одній зі стін – графіті, що зображає голови птахів. По правому боку – житлові приміщення з офісами, у глибині двора – зовнішні веранди, на яких господині традиційно сушать білизну. А далі …
Ліворуч перед відвідувачам дворика відкривається запустіння і забуття. Це задня частина фасаду з квартирою 50. Тут перед нами постають забиті двері парадної, зовнішня веранда з розбитими шибками. Якісь складські приміщення. По застарілих стінах подекуди стелиться виноградна лоза – єдина прикраса і нагадування про те, що тут колись жили люди.
Дивлячись на змішання в одному будинку продовження життя і в’янення, можна зробити черговий висновок про слабку роботу міських органів, в обов’язки яких входить охорона пам’яток архітектури. Адже багато років тому можна було не допустити того, що сьогодні в частині будинку на Троїцькій, 39 вибиті стекла, провалені стелі, забиті двері.
Однак в сумних і непривабливих речах можна знайти позитив. У нашому випадку покинута частина будинку не перетвориться згодом на безбарвний багатоповерховий проєкт, оскільки там, дійсно, будувати ніде. Принаймні, хочеться на це сподіватися.
