На схилах Куяльницького лиману знайшло притулок село Корсунці, населення якого становить дві з половиною тисячі жителів, які намагаються зберегти його історію, пише odessa-future.com.ua.
Село на березі грязьового лиману
Біографія села сягає 1830 року, коли в нашому регіоні з’явилося поселення Корсунці Одеського повіту (до 2016 року – село Красносілка), яке розкинулося на схилах Куяльницького лиману. Головним надбанням Корсунцев стали як цілющі грязі, так і значні запаси харчової солі, яка з’являлася на столах селян та городян Одеси після процесу випарювання. Видобута сіль була високої якості, містила солі йоду і навіть служила основним джерелом існування для багатьох жителів.
До 1957 року села Корсунці, як і виникли поряд селища Шевченкове Перше та Шевченкове Друге, входило до складу Крижанівської сільради, а з 1957 року – Красносільської сільської ради, а та, у свою чергу, була частиною Приміського району обласного центру (був і такий!). З ліквідацією цього району землі Красносільської сільської ради відійшли до Комінтернівського району, а у вересні 1967 року Одеський облвиконком вирішив приєднати обоє Шевченкових до села Корсунці.
Школа віком 120 років
Історія села Корсунці пов’язана із сімейством меценатів та громадських діячів Лузанових (на честь одного з них названо мікрорайон та пляж Лузанівка). У селі збереглася будівля школи, зведена в 1901 році за ініціативою Михайла Фоміча Лузанова на гроші, виділені навесні 1900 року Куяльницько-Хаджибейськими соляними промислами. Перший склад учнів налічував 46 осіб. Надалі соляний промисел продовжував фінансово допомагати школі, а сам М. Лузанов став її незмінним піклувальником, тим самим беручи активну участь у житті навчального закладу. У 1907 році його було значно відремонтоване.
У наші будівлі школи продовжує приймати учнів школи I-II ступенів. Жителі села навіть стверджують, що до війни з першого по сьомий клас навчався майбутній підкорювач космосу Георгій Тимофійович Добровольський.
Фруктовий сад та бібліотека
Значним осередком культури та освіти населення хутора стала читальня, відкрита у 1901 році та названа на честь поета А.С. Пушкіна. Для цього закладу було споруджено окреме приміщення, яке формально належало до земської школи.
Вже 1903 року читальня налічувала близько п’ятисот томів зберігання, там існувала передплата кілька періодичних видань. За 1903 рік 61 читач бібліотеки отримав 815 томів, що, по-перше, свідчить про інтерес людей до читання; з іншого боку, характеризує зусилля, які докладали впливові люди у тому, щоб населення територій, які вони так чи інакше несли відповідальність, були освіченими. Ще через кілька років фондами бібліотеки стали користуватися жителі сусідньої Крижанівки.
За останні два з половиною десятки років бібліотека працювала не тільки для залучення до читання людей різного віку, а й сприяла оздоровленню клімату морального та правового клімату в селі та його околицях. Бібліотеку постійно поповнювали ще читачі, які “виросли” зі своїх дитячих книг; багато хто з цих читачів брали участь у конкурсах, які влаштовувалися в ній.
Нещодавно бібліотеку просто закрили, мотивуючи таке рішення оптимізацією витрат на бібліотечне господарство. А бібліотеку Корсунцев перенесли до сусідньої Красносілки, до якої діти з Корсунцев, природно, не підуть, адже найкоротший шлях близько 5 кілометрів пролягає через Північний цвинтар.
