Уздовж Хаджибейського та Куяльницького лиманів, біля підніжжя Шкодової гори, є незвичайні споруди – будинки в кам’яних печерах. У 18-19 століттях тут жили каменярі – люди, які видобували ракушняк для будівництва Одеси. Здебільшого це були козаки, що повтікали із Запорізької Січі. Колись тут мешкало ціле поселення, зараз же від будинків залишилися поодинокі екземпляри. Більше подробиць тут odessa-future.
Особливості життя у незвичайних будинках
Сьогодні здається дивним і абсурдним такий стан речей: чоловіки, які працюють у найважчих умовах каменоломні, втрачають здоров’я на будівництві міста, самі змушені жити у печерах. Насправді все було далеко не так страшно. Будинки, вирубані з каменю, були досить просторими: вони мали кілька кімнат зі стабільною впродовж року температурою (близько 15 ° C). Завдяки наявності водоносного горизонту в грунті, до нього робили колодязь, таким чином у будинках була своя вода. В них викладалися печі з димарями та вентиляцією. Житла були обладнані сходами, переходами, коморами і навіть приміщеннями для свійських тварин та птиці.
Звичайно, у таких приміщеннях були суттєві недоліки. Тут було сиро і пронизливо. Існувала можливість обвалу. Проте іншого виходу місцеве населення просто не мало. І люди пристосувалися до свого оригінального житла. До того ж частина печер була з’єднана з катакомбами, що давало можливість потрапити на центральні вулиці через підземні шляхи. З цієї причини печерні будинки часто приваблювали кримінальних особистостей, це була ідеальна схема уникнути облави: катакомби простяглися на багато кілометрів і знайти людину, що сховалася там, було практично неможливо.
Залишились останні печери
У тридцяті роки 20-го століття більшість печерних будинків знищили, а ті, що залишилися – пристосували під складські приміщення нафтопереробного заводу. Однак, ще до 80-х років частина приміщень була заселена людьми.
Нащадки каменярів давно вже звели цегляні будинки на поверхні землі, а печери, що збереглися, використовують як комори та сараї. Ті приміщення, які ще не повністю зруйнувалися, але опинилися без законного господаря, уподобали люди без постійного проживання.
Щоб потрапити до району печерних будинків, потрібно проїхати на “очеретяному” трамваї №20. У двохтисячних роках цю гілку хотіли закрити, але жителі Куяльника її відстояли, оскільки трамвай – єдиний громадський транспорт, що діє в цьому районі. Сівши на нього на зупинці “Херсонський сквер” можна швидко і легко дістатися історичного місця поселення перших будівельників Одеси.
Старовинний козацький цвинтар
Неподалік тут розташовано “Кладовище сотниківської січі”. Найстародавніше поховання, знайдене на ньому, датується 1791 роком – на три роки раніше, ніж було засновано Одесу. Це старовинний козацький цвинтар, включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини. Він знаходиться під охороною держави.
Одеські краєзнавці вважають, що цвинтар був створений у 1775 році, одразу після ліквідації Запорізької січі. Його названо на честь похованої тут сім’ї козака Сотніченка.
