Это сооружение славится тем, что когда-то оно было адресом проживания известнейшего одесского архитектора Германа Шеврембрандта и Семена Кирсанова, который написал неофициальный гимн нашего города.
Еще с этим зданием связана легенда, главными фигурантами которой являются спрятанные царские рубли и ненадолго обогатившийся милиционер.
Наш материал odessa-future.com.ua, с ссылкой на lotsia, мы посвящаем дому Эмилии Бистан.
Хранители одесской истории
Почти с каждым одесским зданием, местом расположения которого является центральная часть города, связаны реальные исторические факты, и, конечно, легенды. Каждое из них имеет свою историю, которая однозначно заслуживает внимания.
Так, здание под номером десять, которое находится на Гаванной, знает практически каждый одессит. Однако, наиболее часто оно вызывает ассоциации с ресторанами, которыми заполнен весь первый этаж, а вот как архитектурный и исторический памятник нашего города оно, к сожалению, не так известно.
И очень зря! Ведь об этом сооружении можно рассказать довольно много.
Здание, который построил племянник такого гения живописи, как Иван Айвазовский
В 1884-том зодчим Демосфеном Мазировым было построено сооружение, стиль которого необарокко, и предназначалось оно для француженки одесского происхождения, которой была Эмилия Бистан.
Интересно, что архитектор был племянником такого известного художника, как Иван Айвазовский.
К концу девятнадцатого столетия заказчики начали все больше задумываться о том, как можно увеличить жилую площадь, но сделать это таким образом, чтобы внешне этот факт не был особо заметен.
Для воплощения этой идеи, Мазировым было принято решение ввести вплетение в сооружения эркеров, а также сочетание изящного декора и четких пропорций. Именно все это можно наблюдать в здании, о котором и пойдёт речь в нашем материале.
Первый выдающийся жилец
В 1899-том в дом, местом расположения которого является улица Гаванная, переехал знаменитый архитектор нашего города в лице Германа Шеврембрандта. Его знали очень многие, благодаря его блестящим реконструкциям, которыми украшена Екатерининская площадь и Приморский бульвар. Ну, и конечно, именно Дом ученых, местом расположения которого является Сабанеев мост, также был реконструирован именно этим зодчим.
Автор текста песни «У Черного моря»
На протяжении двадцати лет (с 1906-того до 1926-того) по этому же адресу проживал и Семен Кирсанов
В наши дни его имя помнит далеко не каждый, хотя всем известны его строки из стихотворения, которое представляет собой неофициальный гимн нашего города — «У Черного моря».
Он также написал немало песен для репертуара таких известных исполнителей, как Алла Пугачева, Александр Градский и Майя Кристалинская.
Однако как раз в данном доме Семену Кирспнову суждено было жить на протяжении первых двадцати лет его жизни. Тут, в то время, как его отец надеялся и грезил о том, что его сын станет врачом, маленький одессит уже вовсю сочинял стихотворения.
А когда он достиг десятилетнего возраста, с лёгкой руки его мамы он оказался в одесском Клубе поэтов, который состоял из знаменитых личностей в лице Эдуарда Багрицкого, Юрия Олеши, Валентина Катаева, Ильи Ильфа и многих других.
Именно в стенах этого Клуба имел место диалог, который впоследствии стал практически незабвенным : Ильей Ильфом был задан Кирсанова вопрос относительно его отношения к Пушкину. Маленький поэт не растерялся и ответил, что Александр Сергеевич ему не указ. Ильфа обескуражил такой ответ, и он указал мальчишка на дверь.
Однако тот не ушел,а его поэтические строки в будущем отображают весьма лирическую и нежную Одессу. Хотя,своим учителем он считал такого поэта, как Владимир Маяковский, стиль которого не особо отличается лирикой и нежностью.
Царское золото, — было ли оно?
Уже в советский период в Южную Пальмиру решила вернуться Берта, которая была сестрой Кирсанова.
До неё дошли слухи о том, что в промежуток времени между такими грандиозными событиями, как революция и становление Советского Союза, их отцу Исааку, которого все знали, как известного портного и модельера одежды, удалось спрятать в стене дома некий клад, который, как гласят воспоминания, состоит из царских рублей, документов и драгоценностей.
Однако в доме их с братом детских лет проживали уже совершенно посторонние люди, поэтому Бертой было принято решение обратиться в милицию, где ей обещали во всем разобраться. Обещание было выполнено, и ей сообщили, что каждое названное и указанное ею место было проверено, однако там ничего не было обнаружено. Поэтому сотрудники милиции сделали вывод, что это все было мастерски выдумано отцом Берты.
Однако по прошествии нескольких месяцев одного из милиционеров, который принимал участие в поиске фамильного клада, арестовали. Причиной ареста послужили буржуазное наследие, а точнее его предметы, которые милиционер то ли хранил, то ли пытался продать.
А как развивалась дальнейшая судьба самого клада по сей день так ничего и не известно.
Вот такая она, история дома, который в наши дни не привлекает особого внимания. На примере него, можно в который раз убедиться в том, что Одесса полна удивительных историй, событий и фактов. Каждое ее здание является настоящим хранителем истории города и её легенд. Именно поэтому так важно сохранять все то архитектурно-историческое наследие, которое нам досталось. Ведь с его уничтожением мы рискует утратить ценнейшие факты и данные из нашей одесской истории, что может привести к потере Одессой ее самобытности и колорита. Как правильно сказал кто-то из великих : «Без прошлого нет будущего», — смысл именно этого выражения должен стать ориентиром для одесситов в сохранении своего родного города, его истории и культурно-архитектурного наследия, в проявлении большого уважения к этому, а также в передаче такого же правильного отношения последующим поколениям одесситов.
Фото : lotsia
Одеський будинок Емілії Бістан: історія будівлі і іі відомих мешканців
Ця споруда славиться тим, що колись вона була адресою проживання найвідомішого одеського архітектора Германа Шеврембрандта і Семена Кірсанова, який написав неофіційний гімн нашого міста.
Ще з цією будівлею пов’язана легенда, головними фігурантами якої є заховані царські рублі і міліціонер, якому вдалося збагатитися на дуже недовгий час.
Наш матеріал, з посиланням на lotsia, ми присвячуємо дому Емілії Бістан.
Хранителі одеської історії
Майже з кожною одеською будівлею, місцем розташування якого є центральна частина міста, пов’язані реальні історичні факти, і, звичайно, легенди. Кожна з них має свою історію, яка однозначно заслуговує на увагу.
Так, будівлю під номером десять, яка знаходиться на Гаванній, знає практично кожен одесит. Однак, найбільш часто вона викликає асоціації з ресторанами, якими заповнений весь перший поверх, а ось як архітектурний та історичний пам’ятник нашого міста вона, на жаль, не так відома.
І дуже даремно! Адже про цю дивовижну споруду можна розповісти доволі багато.
Будівля, яку побудував племінник такого генія живопису, як Іван Айвазовський
У 1884-тому зодчим Демосфеном Мазіровим було побудовано спорудження, стиль якого необароко, і призначалося воно для француженки одеського походження, якій була Емілія Бістан.
Цікаво, що архітектор був племінником такого відомого художника, як Іван Айвазовський.
До кінця дев’ятнадцятого століття замовники почали все більше замислюватися про те, як можна збільшити житлову площу, але зробити це таким чином, щоб зовні цей факт не був особливо помітний.
Для втілення цієї ідеї, Мазіровим було прийнято рішення ввести вплетення в споруди еркерів, а також поєднання витонченого декору і чітких пропорцій. Саме все це можна спостерігати в будівлі, про яку і піде мова в нашому матеріалі.
Перший видатний мешканець
У 1899-тому в будинок, місцем розташування якого є вулиця Гаванна, переїхав знаменитий архітектор нашого міста в особі Германа Шеврембрандта. Його знали дуже багато, завдяки його блискучим реконструкціям, якими прикрашена Катерининська площа і Приморський бульвар. Ну, і звичайно, саме Будинок вчених, місцем розташування якого є Сабанеєв міст, також був реконструйований саме цим зодчим.
Автор тексту пісні «У Чорного моря»
Протягом двадцяти років (з 1906-того до 1926-того) за цією ж адресою проживав і Семен Кірсанов
В наші дні його ім’я пам’ятає далеко не кожен, хоча всім відомі його рядки з вірша, який являє собою неофіційний гімн нашого міста — «У Чорного моря».
Він також написав чимало пісень для репертуару таких відомих виконавців, як Алла Пугачова, Олександр Градський і Майя Кристалінська.
Однак якраз в даному будинку Семену Кірсанову судилося жити протягом перших двадцяти років його життя. Тут, в той час, як його батько сподівався і марив про те, що його син стане лікарем, маленький одесит вже щосили складав вірші.
А коли він досяг десятирічного віку, з легкої руки його мами він виявився в одеському клубі поетів, який складався із знаменитих особистостей в особі Едуарда Багрицького, Юрія Олеші, Валентина Катаєва, Іллі Ільфа і багатьох інших.
Саме в стінах цього Клубу мав місце діалог, який згодом став практично незабутнім: Іллею Ільфом було поставлено Кірсанову питання щодо його ставлення до Пушкіна. Маленький поет не розгубився і відповів, що Олександр Сергійович йому не указ. Ільфа збентежила така відповідь, і він вказав хлопчиську на двері.
Однак той не пішов, а його поетичні рядки в майбутньому відображають вельми ліричну і ніжну Одесу. Хоча, своїм учителем він вважав такого поета, як Володимир Маяковський, стиль якого не особливо відрізняється лірикою і ніжністю.
Царське золото, — чи було воно?
Вже у радянський період в Південну Пальміру вирішила повернутися Берта, яка була сестрою Кірсанова.
До неї дійшли чутки про те, що в проміжок часу між такими грандіозними подіями, як революція і становлення Радянського Союзу, їх батькові Ісааку, якого всі знали, як відомого кравця і модельєра одягу, вдалося заховати в стіні будинку якийсь скарб , який, як свідчать спогади, складається з царських рублів, документів і коштовностей.
Однак в будинку їх з братом дитячих років проживали вже зовсім сторонні люди, тому Бертою було прийнято рішення звернутися в міліцію, де їй обіцяли в усьому розібратися. Обіцянка була виконана, і їй повідомили,що кожне назване і вказане нею місце було перевірено, однак там нічого не було виявлено. Тому співробітники міліції прийшли до висновку, що це все було майстерно вигадано батьком Берти.
Проте після кількох місяців одного з міліціонерів, який брав участь в пошуку фамільного скарбу, заарештували. Причиною арешту послугувала буржуазна спадщина, а точніше іі предмети, які міліціонер чи-то зберігав, чи-то намагався продати.
А як розвивалася подальша доля самого скарбу донині так нічого і не відомо.
Ось така вона, історія будинку, який в наші дні не привертає особливої уваги. На прикладі нього, можна вкотре переконатися в тому, що Одеса сповнена дивовижних історій, подій і фактів. Кожна її будівля є справжнім хранителем історії міста і її легенд. А наше місто є справжнім втіленням історичного минулого, з яким можна зустрітися, гуляючи центральними одеськими вулицями, велика кількість з яких може сміливо претендувати на звання музею під відкритим небом.
Саме тому так важливо зберігати всю ту безцінну архітектурно-історичну спадщину, яка нам дісталася. Адже з іі знищенням ми ризикуємо втратити найцінніші факти і дані з нашої одеської історії, що може привести до втрати Одесою її самобутності і колориту. Як правильно сказав хтось із великих: «Без минулого немає майбутнього», — сенс саме цього виразу повинен стати орієнтиром для одеситів у збереженні свого рідного міста, його історії і культурно-архітектурної спадщини, в прояві великої поваги до цього, а також в передачі такого ж правильного ставлення наступним поколінням одеситів.
Фото: lotsia
