Одеським окружним адміністративним судом було відмовлено у тому, щоб задовольнити позовні вимоги, які пред’явили колишні мешканці Лощинівки (села Ізмаїльського району), які вважають себе постраждалими від погрому.
Докладніше про позицію суду, безпосередній перебіг сільських подій, та результати судового розгляду, – у нашому сьогоднішньому матеріалі на odessa-future, з посиланням на dumskaya.net.
Результати судового розгляду
Це рішення було винесено суддею Марією Аракелян.
Після вивчення матеріалів справи, суддею не було виявлено причин для того, щоб звинуватити поліцію Ізмаїла в тому, що її співробітники не діяли і не займалися запобіганням погрому. Також дії, скоєні головою села Віктором Паскаловим, не були визнані незаконними.
Короткий опис подій
Нагадуємо, що у Лощинівці, період заворушень розпочався після того, як було позбавлено життя дев’ятирічну Ангеліну. У скоєному був запідозрений Михайло Ч. – громадянин нашої держави з ромським походженням.
Коли його затримали, село стало місцем масових заворушень – селяни стали організовувати руйнування та погроми будинків місцевих ромів, які встигли до цього виїхати із села.
Після того, як прибули поліцейські натовп втихомирився, і незабаром заворушення закінчилися. Проте на ранок населення села почало збиратися поряд із сільрадою. Сільським головою Віктором Паскаловим було висунуто пропозицію про проведення загальних зборів сільських жителів, і їм же було підписано рішення, ухвалене на зборах, щодо того, що ромів потрібно виселити з села.
Позиція суду
Суддею Марією Аракелян не було визнано бездіяльність поліцейських. Нею було констатовано, що правоохоронці в оперативному порядку прибули до села та сприяли погашенню народного гніву.
А от висловлювання, які належать Віктору Паскалу, судом не оцінили з правової точки зору. Суддею було констатовано, що підписане сільським головою рішення зборів містить лише доручення на адресу виконкому щодо повідомлення ромів про те, що населення села вважає, що їм не потрібно мешкати на території села.
Жоден правовий наслідок за цим рішенням не настав. Судом було встановлено, що воно не розглядалося місцевими органами та жодного рішення щодо його виконання у сільраді та Виконкомі не приймали.
Щодо компенсацій, розмір яких сягає ста тисяч гривень кожному позивачеві, суддею було зазначено, що представники ромської національності, які були мешканцями зруйнованих будинків, покинули територію села до того, як почалися заворушення і ніхто з них не постраждав. Крім цього, жоден із позивачів не надав суду документи, які б свідчили про те, що вони є власниками пошкоджених будинків. Таким чином, вони не підтвердили, що вони там дійсно проживали і їм дійсно було завдано шкоди.
Правозахисники, які захищають інтереси позивачів, звісно, із таким рішенням не погодилися, і мають намір заперечувати його у наступних судових інстанціях.
